Окрасу споруди, майолікове панно, створив у 1904р., як вважалося, французький художник І.Лано. Митець лишив свій автограф на власному шедеврі: зліва внизу біля третіх дверей. Там справді є підпис J. LANG (O? С?), а ще клеймо - це вдалося мені гарненько розгледіти 29 березня 2010 року, коли в руках був досить потужний новий фотоапарат. Ось як виглядає клеймо докладно. ZSOLNAY PESC

Мистецтвознавець Тетяна ДУГАЄВА, член Національної Спілки художників, яка нині мешкає у Польщі, висуває версію, що в атрибуції панно допущена помилка: Й. Ланг звучить вже зовсім не по-французьки. Процитуємо її статтю:

"З-поміж кількох варіантів написання можливого прізвища – J. Lano, J. Lanc та J. Lang, я обрала останній. Бо лише творче життя художника на ім’я J. Lang співпадає за часом (ранні 1900-і роки) і за стилем (віденська сецесія або ж югендстиль) із датою зведення будівлі Ощадної каси у Чернівцях. Цим художником, який працював і в галузі монументального мистецтва (що суттєво), є австрійський живописець і графік Йозеф Адольф Лянг (Joseph Adolf Lang), який народився і помер у Відні (1873-1936).

Як і архітектор Губерт Гесснер, який лише на два роки був старшим за Лянга, він закінчив Віденську Академію мистецтв. Через кілька років залишив Відень і тривалий час жив у Німеччині – в Дюссельдорфі та Мюнхені.

...відомо про створений ним чудовий плакат виставки «Дюссельдорф. Мистецтво та ландшафтний дизайн. 1904», витриманий у стилі віденської сецесії, з колекції Німецького музею плакату в Ессені.

У мистецькій енциклопедії «Allgemeines Kunstler-Lexicon» (1922) зазначено, що Йозеф Лянг був не тільки живописцем і графіком, а й автором настінних розписів інтер’єрів універсального магазину Леонарда Тейтца в Дюссельдорфі (1907-1909). Про інший монументальний твір довідуємося зі щомісячного бюлетеня за 1903 та 1906 роки «Мистецтво: чисте та прикладне мистецтво» («Die Kunst: Monatsheft für freie und angewandte Kunst»), де у розділі «Хроніка» дається повідомлення про кілька творів Йозефа Адольфа Лянга, які за результатами конкурсів отримали премії. Серед них – композиція «Есхіл та Аристофан» для декоративного оформлення фойє театру у Дюссельдорфі.

...Хоча і немає прямих вказівок на те, що Лянг працював над проектом оздоблення фасаду будинку у Чернівцях, утім, не виключено, що саме Йозеф Адольф Лянг міг створити ескіз цієї композиції, за яким було виконано майолікове панно на керамічній мануфактурі Жолнаї (Zsolnay ) в угорському місті Печ. Фабричний знак цієї мануфактури ми бачимо на фасаді Художнього музею. Мануфактура успішно працювала і процвітала у пору зведення цієї будівлі і виконувала численні замовлення для архітектурних споруд багатьох міст Європи. Її вироби для декору фасадів і дахів будинків славилися особливою якістю, зокрема, й тим, що витримували низькі зимові температури. Працює ця фабрика і донині". 

Та повернімося до Олімпу. Ця міфологічна композиція уособлює паралель між Римською та Австро-Угорською імперіями часів цісаря Франца Йосифа. У образах 12 богів Олімпу зображено 12 найважливіших провінцій імперії, які уособлювали її суть. Функції богів переплітаються з особливостями регіонів, які вони символізують. Дослідники вважають, що навіть розташування небожителів на панно групами має смислове значення, вже не кажучи про те, що є втіленням основного принципу модерну: динамічної рівноваги.

    Ліворуч від центру під покровом крил імперського орла - найголовніші боги: Юпітер та Юнона. Оранжева тога бога-сонця (його друге ім'я Лютецій, що значить "випромінювач світла") відразу фокусує на ньому увагу глядачів. Золотий лавровий вінок у руці символізує перемогу і славу, а забитий у землю меч - мир. Юпітер уособлює ерцгерцогство Верхня Австрія зі столицею Лінц.
    Його дружина носить білий одяг і є покровителькою успіху. Плющ у руці Юнони символізує єдність всіх провінцій, а вона сама - ерцгерцогство Нижня Австрія зі столичним Віднем.

(Так вважає В.Стефанова, а я заперечу: чому ж тоді в Юнони на грудях буковинський герб?)

    Ліворуч від царів Олімпу - ще три божества, що теж начебто репрезентують австрійські землі. З синім плащем - оголена, але войовнича Міневра з крилатою Вікторією-перемогою (герцогство Штирія, де високо розвинуте зброярське ремесло), засмаглий Аполон у вигляді атлета-спартанця Гіацинта з кривавою раною на тім'ї, що став жертвою підступного Зефіра. В руках у нього ліра (герцогство Зальцбург, батьківщина Моцарта). Художник звернувся до першої опери геніального зальзбуржця: "Аполон і Гіацинт", щоб створити алегоричні паралелі Аполон-Зефір та Моцарт-Сальєрі. На правій скроні Аполона сяє яскрава зірка - символ геніальності. У перерині місячного кольору - богиня лісів та мисливста Діана (герцогство Каринтія, значна частина якого розатшована у східних Альпах з багатою фауною та флорою).
    Пелерина Діани - своєрідна театральна завіса, вкрита блакитними сузір'ями, що названі іменами міфічних мисливців. Завершається пелерина каймою, де послідовно чергуються зображення сови та шкури їжака (на кожну сову аж три їжака. Чому ці темні сім квіточок біля кожної сови названі саме шкурами їжаків, я не знаю, мені вони виглядають саме що квітками). Діана, можливо, найбільш філософськи насичений образ. Біля неї, Аполона та Міневри - земна куля, натяк на всеосяжність їхнього панування.

    У центрі панно - дві богині, що мають стосунок і до олімпійців, і до людей. Це - уособлення провінцій Центральної Європи на окупованих територіях. З порцеляновим глечиком стоїть легковбрана богиня вічної юності Ювента, втілення розмаїтості та багатограності Богемії. Вчені до цієї пори не зрозуміли, чому верхня частина обличчя Ювенти темна, а нижня світла. А от у горщику, певно, цілюща мінеральна вода з Карлових Вар, де виготовляли ще й порцеляну.
    Поруч - золотокоса Венера (герцогство Сілезія) в майже невагомих, вкритих морською піною шатах та з кужілем - символом появи нового життя як апофеозу кохання - в руці. Польки здавна славилися вродою та вмінням гарно ткати.

Праворуч - група з трьох постатей, що втілюють сусідні три морські провінції на східному узбережжі Адріатики. Бог вина Бахус (королівство Далмація) неодмінно з'явився б в цьому регіоні з його частими опадами та м'яким кліматом, що сприяють врожаям винограду. Бахус стоїть босоніж у зеленаво-блакитному вбранні, з ніжним обличчям на тлі великого пальмового листя.
    У пурпурній багатій тозі та сандалях - чорнявий покровитель торгівлі Меркурій (Трієст, портове місто та торговий центр) з чарівним жезлом-кадуцеєм.
Між Трієстом та Далмацією було графство Істрія, яке уособлює богиня-вісниця Ірида з крильцями на голові.
    Праворуч - найвіддаленіші аграрні провінції, наша Батьківщина: у вінку з колосся і з снопом в руці стоїть богиня родючості та хліборобства Церера (королівство Галичини та Лодомерії та герцогство Краківське). Нарешті - Буковина (за версією В.Стефанової. Я вже писала: Буковинський герб на грудях в Юнони. Не все так просто з фрескою). - працелюбний бог вогню та ковальства, неперевершений художник та покровитель зодчества і гончарства Вулкан. Туніка з козячої шкури свідчить не про бідність, а про те, що Вулкан знаходиться під егідою Юпітера. Буковина та Галичина відправляли до Австрії велику рогату худобу, коней, а Галичина ще й хліб. Ось чому Церера та Вулкан ведуть до Юпітера білого коня, грива якого заплетена в колоски (саме білих тварин приносили колись у жертву верховним богам).

    Боги зображені не канонічно, іноді з новими атрибутами (кужіль чи плющ). До того ж, провінцій було 17, а автору довелось обмежитись 12-ма - за кількістю богів олімпу. Художник дозволив собі замінити декілька головних богів на другорядних: замість войовничого Марса з'явилась Ювента, на місці Нептуна - улюбленець народу Бахус, місце богині культового вогню та домівки Вести зайняла метка Ірида.
Панно відповідає головним принципам сецесії - поєднує декоративну умовність орнаментованого килимового тла з натуральністю постатей богів, їх силуетність, асоціативне трактування простору, використання золотих плям (що, кажуть, сяють лише 14 хвилин опівдні) для підкреслення контрасту між реальним та умовним.
На жаль, про автора панно, І.Лано, відомо замало: він після війни мешкав у Франції, навіть приїжджав у Чернівці сфотографувати панно, бо начебто під час війни загубився його ескіз.

Використано матеріали книги "Місто моєї любові" Василя Селезінки та оповіді Валентини Стефанової.