Якщо раптом слово «скансен» звучить незрозуміло, пояснимо: в 1891 році в Стокгольмі етнограф Артур Хацеліус відкрив перший в Європі етнографічний музей на відкритому повітрі. Назва знаменитого на весь світ Скансену скоро перетворилася з власної на загальну. Так називають оази давнього побуту, коли хати крили очеретом і не вміли користуватися компьютерами.<?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Популярність ідеї створення музеїв просто неба спонукала й чернівчан не відставати від музейної моди. Ще в 1906 році на засіданні Наукового товариства в Зальзбурзі Володимир Залозецький, сенатор, директор музею народовідання та популярний в Чернівцях меценат, вирішив увіковічнити дерев’яні пам’ятки Букового краю.

Між задумом і реалізацією стояло кілька десятиліть та одна світова війна. Та в 1934 році справа зрушила з мертвої точки: на гору Цецин, де колись стояла фортеця Черн та де пан Володимир успадкував садибу, було привезено з Карпат селянську садибу. На схилах замкової гори, де Залозецький завзято навчав місцевих дітлахів кататися на лижах, дбайливо відтворили хату та господарські споруди, а вела до міні-музею гарна різьблена брама. Лише вона пережила Другу світову. Зараз аксакала чернівецького скансену можна побачити недалеко від входу у музей.

Місце для сучасного музею народної архітектури та побуту, створеного (чи все-таки вважати, що заклад відновили, а не робили з нулю?) в 1977 році, вибрали вдало: на схилах великого яру. З протилежного боку на крила вітряків з заздрістю поглядають сучасні багатоповерхівки. Проте поруч зі скансеном Чернівці з обласного центру перетворюються на напів-сільське поселення: одноповерхові хатки з городами, багато зелені, спокій.

Зовсім поруч - старовинна (найдавніша з мурованих в місті!) церква на Горечі. Приємне сусідство, достойне.<?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

З 60-х до 70-х років ХІХ століття десь тут неподалік знаходилася міська шибениця. Хоча від центру сюди неблизький шлях, подивитися на страти збирався чималий натовп. Юрба завжди охоча до крові. Зараз замість сумнівної якості глядовищ можна поблукати музейною територією (8,65 га) та уявити, якими побачили Чернівці австрійські вельможі наприкінці XVIII століття, коли місто відійшло до імперії Габзбургів.

Хоча і видовища теж є: в скансені проводяться щорічні фестивалі: фольклорний обласний "Від Різдва до Йордану" і релігійний "Обнова-фест".

З усіх споруд, що розміщені в музеї просто неба, а їх тут більше трьох десятків, око відразу відмічає силуети трьох двоярусних вітряків, що стоять осторонь від старих сільських садиб. Їх привезли з села Рукшин на Хотинщині та Шишківців з Новоселицького району. Типові буковинці! В тих краях крилаті млини ніяк не відправляться на пенсію: і в ХХІ столітті стоять вздовж доріг, мелють муку, допомагають селянам. І ніякої залежності від газопостачання чи перебоїв з електрикою! <?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

(Доповню себе: якось мені довелося побачити процес мелення муки на одному з діючих млинів поблизу села Недобоївці. Два дідка взяли споруду в аренду і працювали кілька років на користь всій сільській громаді - хіба це не чудово?)

Колись працювали не лише крила, весь корпус вітряка обертався навколо стовпа, закопаного в землю. Довгі роки вітряки у скансені стояли без крил, як поранені птахи. Зараз вітер знову призивно свище поміж дерев’яними лопастями, кличе до роботи. Тільки відвикли музейні експонати працювати...

Між вітряками — біленька хатка. Корчма. Неподалік кузня. Одна родом з Кельменеччини, друга з Хотинщини.

Вздовж музейної «вулиці» вишикувались за майновою ієрархією три селянські садиби: від хати бідняка до заможного обійстя. <?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Зрубну хату бідняка (1860) привезли в музей з с. Гаврилівці Кіцманського району. Дерево використовували в таких оселях лише в якості каркасу, а щілини між кілками заповнювали сумішшю глини та соломи. Дах вкривали очеретом. Над плануванням приміщень довго не задумувались: сіни та кімната, ось і все. Поруч немає жодної господарської споруди: звідки в бідняка коні чи корова? Тож і стайні чи стодоли не треба. Нема навіть димаря: за нього довелося б платити чималий податок (подимне).

(А що ж є? Песик-охоронець, якого Блека тут же взялася годувати припасеними з Кам'янця для свого обіду крабовими паличками:). На фото тваринка не потрапила. )

За плотом розташувалася хата позаможніше (1875). Таких в селах Кіцманщини, звідки вона родом, було на межі ХІХ та ХХ століть найбільше.

Ті самі дерев’яні кругляки, взяті за основу, так само обмазані глиною; знову очерет на даху. Та хата вже трикамерна: хатчина, сіни та світлиця. А печей навіть дві: в хаті мешкало два покоління, для молодят зробили окрему піч. Поруч з хатою  комора для зерна, карник для свиней, курник, стайня та криниця. Жити можна.

Нарешті, найбагатша оселя з с. Рідківці Новоселицького району. Вона ж і найстаріша — з 1835р. Бачите на даху невеликі отвори? Це димники, щоб не вчадіти в холодну пору року. А на обійсті і велика стодола, і дві кошиці, і навіть клумби з квітами. Коли є достаток, є й час подумати про красу.  

(Мені пощастило потрапити в скансен вперше якраз на Маланку - 13 січня. Скансен давно проводить ось такі народні свята на широку ногу, тут збирається чималий натовп з артистів та глядачів, приїжджає місцеве телебачення. Звичаї продовжують жити, нехай і в музейних стінах, неначе звірі в зоопарку). <?xml:namespace prefix = o ns = "urn:schemas-microsoft-com:office:office" />

Остання перед церквою споруда на вуличці — примарія (30-ті рр. ХІХ ст) з с. Ревне на Кіцманівщині. Так на Буковині називали сільську управу. В одній її частині проводили засілання сільські депутати, в іншій розташовувалась жандармерія та житло для шефа жандармів. Зараз там музейна експозиція - зразки килимів, одягу, старовинні книги по сільському господарству тощо.

Усі хати перетворені на музейні зали, де експонується півтори тисячі експонатів: килими та посуд, одяг та реманент, дитячі колиски і прялки...

А якщо пощастить потрапити до скансену в дні новорічних свят, на Маланку чи Івана Купала, можна стати учасником справжнього народного дійства. Моє улюблене - фестиваль "Від Різдва до Йордану". щорічний огляд-конкурс всіх маланок області. Відбувається він в середині січня.