Хроніка костелу Чесного Хреста свідчить, що ще наприкінці XVIII століття в лісі, що ріс на місці теперішнього храму муз, вечорами завивали голодні вовки. Ще в 1807 році тут проводилися облави на хижаків, які так дошкуляли чернівчанам. Моторошний ліс з часом перетворився на католицький цвинтар, потім ця територія була віддана під військові казарми та пороховий склад – бо ну дуже вже далеко було звідси до центру міста. Чернівці зростали, скидали з себе старе лахміття провінційностті, вбирались в кам’яні шати розкішних будинків та установ. Та тут все ще тхнуло минулим та рибою: хоча й називалася площа офіційно іменем цісаревої Єлізавети (Сіссі), народ знав її як Фішпляц, Рибну.

ХХ століття змінило ситуацію. Ділянка для нового міського театру була вибрана саме тут.

Нового? Авжеж. Буковинці любили театральне мистецтво – ще в 1784р. міщани дивувались спектаклю заїжджого італійського театру тіней, а в 1803р. Філіп Бернт зі своєю трупою розважав чернівчан. Міська влада не завжди прихильно ставилася до гастролерів – скажімо, в 1795 році артистам Гаппмаєру та Аккерману було відмовлено у виступах: чиновники побоювались, що «такими іграми у деяких індивідуумів виманять готівку», а й так забагато чернівчан мали податкові борги.

Певно, неабияким театралом був підприємець Марторель, який в 1819 році віддав під театр приміщення своєї конюшні та навіть пожертвував 20 флоринів, отриманих за 40 вистав, у фонд бідних. Спектаклі відомих труп ставилися і під відкритим небом у Фольксгартені, і в міському казино, і в готелях «Молдавія» та «Чорний орел».

Міська управа не лишалася осторонь: у 1878р. на розі Шкільної та Турецької зводиться за проектом Йозефа Грегора театр на 547 місць. Споруда була скромною, одноповерховою, вибудованою з дерева. Цей театр, який з 13 лютого 1910 року використовувався як перший в місті кінотеатр «Комета», розібрали в 30-х роках ХХст.

Якщо місто мало театр, навіщо було зводити новий? Трагедія в Чікаго, коли в 1890 р. дерев’яний театр спалахнув як сірник і поховав у попелі не одне людське життя, змусила вдатися до превентивних заходів. Президент Буковини принц Гогенлоге Шилінґсфюрст у 1904 році наказав закрити міський театр. На той час вже 7 років діяла спеціальна театральна комісія. Замість «тендеру» на найкращий проект члени комісії оглянули нові споруди у Зальбурзі, Белиці та Цайні – і спорядили експедицію у Відень, в ательє Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера.

Пам’ятаєте про претензію? Ось і тут: якщо вже будувати новий театр, то лише у найвідоміших в Європі будівничих. На їхньому рахунку на той час вже було 43 подібні споруди (в їх числі і Одеська Опера). Солідна фірма з чудовою репутацією. Переговори пройшли успішно, домовилися про строки – приміщення мало бути готовим за два роки від початку будівництва.

В 1900 році Ф. Фельнер прибув у місто над Прутом, щоб самому вибрати гарну ділянку під забудову. Сподобався парк Франца Йосипа (сквер на теперешній Соборній площі), та місто відмовило: занадто дорога захцянка, прийдеться переносити не лише каналізаційні лінії, а й цілу вулицю Головну. Тоді, може, площа Австрії (теперішля Соборна)? Теж ні: піди на таку височінь воду проведи. Вже один театр без води лишився, ага. В Чікаго. Компромісним рішенням стало місце на площі Єлизавети. Архітектор вислухав побажання комісії: залу хотілося б на 700 глядачів, а загальний кошторис – не більше 560 тисяч крон. Немає в міста більше.

В травні 1902 року проект був готовий, як і домовлялись. Неготовим виявилось місто: незважаючи на наказ самого цісаря обміняти ділянку на Фішпляц, будівельний майданчик все ще не був готовий. Фельнер та Гельмер отримують нові побажання від чернівчан: залу збільшити, а крісла та ложі розташувати більш зручно.

30 травня 1904 року в місто прибув пан Гельмер – з новим проектом. Ось, як і просили – зала на 813 глядачів. Але й кошторис виріс: 600 000 крон.

Упс. Стільки грошей в міській касі не було. Поки місто думало, що робити, Фельнер та Гельмер, як справжні підприємці, продали готовий проект іншому місту, більш грошовитому – баварському Фюрту. Тому зараз у чернівецького притулка муз є брат-близнюк за кордоном, а його трупа в 2001 році навідувалась в Буковину з гастролями.

Гроші на омріяний проект все ж знайшлися – не без допомоги буковинських меценатів. Споруду звели за рекордні строки – 14 місяців: в Фюрті вже натренувались... Перший камінь заклали 1 серпня 1904 року – а вже 3 жовтня 1905р. театр відкрився п’єсою Шьонтана «Марія-Терезія». Такої швидкості будівельники досягли за допомогою спеціального металічного каркасу. Віяння часу: жінки позбавлялись незручних корсетів, а споруди лише починали їх освоювати.

Під час урочистого відкриття театру в споруду заклали грамоту: «...Нехай цей театр служить справжнім храмом істинного мистецтва і культурним центром для усіх національностей і віросповідань, для усіх мешканців міста і села».

А яким розкішним був зал, що виблискував сусальним золотом! Сюди піднімалися по біломармуровим сходам, дивуючись бароковому декору приміщень. Художнє оформлення інтер’єрів театру виконали чеські майстри Гудячек та Ягода.

Рудименти колишнього багатства все ще використовуються і сто років по відкриттю. Стільці в артистичних кімнатах пам’ятають Олександра Моїссі, на виставі якого за п’єсою Шиллера вибухнув чималий німецько-румунський конфлікт в 1922 році, та інших зірок початку ХХ століття, а крісла у залі – чернівчан тієї епохи. Їх не змінюють не через сантименти до історії – просто виготовлені крісла були за спеціальними технологіями, в яких кожна деталь мала неабияке значення. Заміниш їх – зміниться акустика залу. І так вже в 1970 роки їх «начиння» поміняли з спеціальних морських водоростей на звичайний поролон.

З сторіччям, яке відзначалося в 2005 році, театр вітали не лише чернівчани: 3 жовтня 2005 року Національний Банк України ввів в обіг срібну ювілейну монету номіналом 10 гривень а «Укртелеком» випустив ювілейну телефонну картку. Хоча й негода постаралася внести свої корективи у театральне життя міста (в липні 2005 року деякі театральні приміщення та все електрообладнання були затоплені внаслідок кількаденних злив), свято відбувалося. Бо Чернівці – театральне місто.