|
|
28 квітня 2009 р. Монастир в Сусідовичах. |
Між фотографіями - майже століття. Фото люб'язно надано отцем Валерієм з Сусідовичів. |
Карта
Координати: 49°32′55″ пн. ш. 23°01′14″ сх. д.
Тут справжня патріархальна тиша і спокій. Тут про туристів чули (бувають, заїжджають іноді, навіть для альбомів і книжок матеріали збирають), але це трапляється так нечасто, що гостям тут будуть раді. І це дуже, дуже приємно.
Серед дев'яти сіл, котрі Владислав Опольчик в 1374 р.надав Гербуртам на Прикарпатті, були й Сусідовичі. Вже в XV ст. тут виникла римо-католиьцка парафія. Першого документально зафіксованого пароха звали Павлом, і правив він в 1481-1502 рр. Як в ті роки виглядав сусідовицький костел, докладно не відомо. Нову святиню Гербурти зафундували 27 листопада 1600 р. - але в 1624 р. її спалили татари. В тому ж році її було відбудовано (відомо, що споруда була дерев'яною). Остання згадка про цю святиню, присвячену св. Миколаю, стосується 1730-х років.
З 1585 р. в селі зародився культ різьби, яка зображувала св. Анну. Скульптурку начебто знайшли на так званій Ласкавій (Лагідній?) горі - і, за звиклою традицією таких речей, св. Анна вперто поверталася на своє місце, хоч скільки разів її не переносили до костелу. Тож навколо скульптурки спорудили дерев'яну капличку, а пізніше й мурований храм св. Анни, заснований на гроші Еразма Гербурта в 1589 р. Освячено храм було 15 листопада 1591 р. львівським архієпископом Яном Дмитром Соліковським.
В 1603 р. Ян Щенсни (Фелікс) Гербурт, виступаючи від імені свого ментально хворого родича Еразма Войцеха, заснував при костелі св. Анни кляштор кармелітів (початково дерев'яний, на 12 келій і з рефектарем), приписавши до монастиря половину Сусідовичів. 23 липня 1603 р. фундацію кляштору затвердив перемисльський єпископ Мацєй Пстроконьський, а формальний переказ кармелітам костелу св. Анни було затверджено 2 жовтня 1609 р. Аж до 1624 р. члени родини Гербуртів багаторазово обдаровували новонароджений монастир щедрими дарами. Першим приором кляштору був отець Бартоломей Пшиворський. Як Фелікс і Еразм Гербурти ще в 1612 р. пообіцяли звести мурований монастир, але обіцянку свою чомусь не виконали.
В візитаціях єпископів за 1646 і 1721 р. згадується про місцеву парафіяльну школу. Ще до 1669 р. при костелі діяло братство Богоматері Шкаплерної. 16 січня 1725 р. було засновано братство св. Анни.
Вже в 1649 р. стараннями приора Домініка Албіновського дерев'яний кляштор було розбудовано: з'явився, приміром, шпиталь, монастир підріс на поверх. Тим же роком датується перша згадка про каплицю Богоматері. Каплиця св. Йосипа згадується з 1710 р. Нові дерев'яні споруди монастиря з'явилися з ініціативи отця Спиридона Шнеля на самому початку XVIII ст. Лише в 1742 р. було зведено мурований кляштор - з часу клятви братів Гербуртів минуло вже понад століття. Муровані споруди виросли завдяки старанням фундації Францішка Боржецького, жидачівського старости. Благодійника потім в сусідовицькому костелі і поховали.
Приори кармелітів людьми були не дурними, напевно, і розуміли: часи непевні, навколо вороги (татари і турки, а ви про кого подумали?). Тому монастир в Сусідовичах був, як то модно зараз казати, інкастельований. Себто оборонний. Ще в 1613 р. монастир було обнесено муром з цегли з чотирьма бастіонами і ровом. В 1626 р. обороноздатність посилили насипні вали - їх і зараз ще добре видно навколо комплексу. В 1645 р., за приора Домініка Албіновського, вали підвищили і додали до них муровану браму.
XVIII ст. залишило дуже мало згадок про монастир в Сусідовичах. з ХІХ-тим трохи краще.
Приміром, відомо, що в 1827 р. фасад костелу було відремонтовано і поновлено фрески. Новий дах справив самбірський майстер Василь Кіркала. А вже 16 грудня наступного, 1828 р. кляштор горів. Костелу пощастило: він мало постраждав (згоріли склепіння, три вівтарі і орган. І це називається МАЛО?). В 1829 р. взялися до відбудови, яка була завершена в 1834 р.
В роки Першої світової в костелу було конфісковано 4 дзвони. 21 травня 1921 р. згорів вівтар св. Яна Непомука.
В 1934 р. польська влада визнала кляштор в Сусідовичах архітектурною пам'яткою (zabytek).
В жовтні 1940 р. конвент зайняла радянська армія. Тут розмістилася школа старшин. Після 22 червня 1941 р. (читай - після початку війни для СРСР) монахині повернулися в Сусідовичі, але 23 липня 1943 р. німецька окупаційна влада конфіскувала в них чергові чотири дзвони. Під час битв за визволення Прикарпаття в 1944 р. комплекс частково постраждав. Тоді ж було знищено монумент, який нагадував про татрський напад в 1615 р. Монастир остаточно збезлюднів в 1946 р.: тоді більшість мешканців села було депортовано. Монахині забрали з собою до Кракова та Пілзні бібліотеку, архів та найцінніші речі з святині.
До 1958 р. в монастирі розташовувались колгоспні склади. Костел стояв пустим і руйнувався.
Зараз при костелі мешкає молодий і освічений отець Валерій. Він має чимало фотографій монастиря, зроблених в 1980-х роках: жах і руйнація на повну катушку. Зараз в костелі доглянуто і приємно прохолодно в спекотні дні. Ну і гарно, так.
При кляшторі живуть дві кіточки (одна сіамська красуня) і великий пес - от такий, як на фото № 2 вгорі. Дуже схожий :).
В 1989 р. місцевим католикам повернули костел і монастир. В жахливому стані. Та що там казати: фотографії на цій сторінці скажуть більше за будь-які слова. Правда, навіть в такому разі розбирання до фундаментів одного з монастирських крил - злочин. :( Грунтовний ремонт святині відбувся в 1989-1995 рр. Фрески поновили як могли: дещо кустарно. Добре хоч, збереглося кілька старих фрагментів. Не менш кустарно ремонутвали й старий конфесіонал. Будемо сподіватися, колись ще прийде час на хорошу якісну реставрацію. Адже фрески замальовані не прості: там під роботами XVIII століття принаймні частково зберігся стінопис XVII століття. Збережені фрагменти розписів багато в чому схожі на роботи популярного фрескописця Станіслава Строїнського (вже наскільки я не спеціаліст в цій області, а теж помітила подібність - і відразу запитала в отця Валерія, чи, бува, не строїнський автор розписів). Те, що вже в 1863 р. всі фрески перемалював Михайло Лозинський, а в 1990-ті роки то все ще раз замалювали олійними фарбами, ще не означає, що старі фарби знищені без сліду.
Головний вівтар костелу багато в чому нагадує шедевр Бернарда Меретина - вівтар з Городенки. Вчені ще колись досліджуватимуть нечисленні збережені скульптури з Сусідовичів, але вже й зараз зрозуміло: всі фігури можна умовно розділити на чотири стилістичних групи, що говорить на користь того, що в Сусідовичах працювало кілька скульпторів з різними техніками і стилями. Деяки скульптури нагадують фігури з бернардинського кляштору в Збаражі.
За місцевою святинею, різьбою св. Анни, доведеться їхати аж до кармелітського монастиря в Кракові (тут покажемо лише фото скульптурної групи).
Спеціалісти кажуть, що костел в Сусідовичах багато в чому нагадує римо-католиьку святиню з майже сусіднього Добромиля (природно: обидва храми фундовані майже одночасно Гербуртами) і загалом являє собою досить середнього рівня мазовецької архітектури епохи Ренесансу з кругу Яна Баптиста у Венеції.
При будівництві мурованого кляштору в 1742 р. було сильно видозмінено головний фасад костелу - його заслонив корпус монастиря.
Мало що відомо про муровану з цегли та каменю квадратову двоярусну дзвіницю, котра височіє над дорогою в село. Гіпотетично вона походить з ІІ половини XVIII ст.
|
|
|
|
|
|
|
|
Так зараз в костелі. |
Фото 1923 р. З того часу багато що змінилося. Це крило монастиря не дожило до ХХІ ст. |
І тут! Фото 1923 р. |
Міжвоєнний час. |
Дзвіниця і фігура богоматері. |
Фрагменти автентичних фресок. |
Інтер'єрні фото 1923 р. |
Жахливий стан монастиря в 1980-ті. Фото люб'язно надані отцем Валерієм. |
Ще інтер'єр храму. |
Саме село Сусідовичі - десь там, за цвинтарем. |
Крило в 1990 р. |
Неіснуюче крило, вид 1981 р. |
Монастир з боку дороги. |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|