Серед дев'яти сіл, котрі Владислав Опольчик в 1374 р.надав Гербуртам на Прикарпатті, були й Сусідовичі. Вже в XV ст. тут виникла римо-католиьцка парафія. Першого документально зафіксованого пароха звали Павлом, і правив він в 1481-1502 рр. Як в ті роки виглядав сусідовицький костел, докладно не відомо. Нову святиню Гербурти зафундували 27 листопада 1600 р. - але в 1624 р. її спалили татари. В тому ж році її було відбудовано (відомо, що споруда була дерев'яною). Остання згадка про цю святиню, присвячену св. Миколаю, стосується 1730-х років.

З 1585 р. в селі зародився культ різьби, яка зображувала св. Анну. Скульптурку начебто знайшли на так званій Ласкавій (Лагідній?) горі - і, за звиклою традицією таких речей, св. Анна вперто поверталася на своє місце, хоч скільки разів її не переносили до костелу. Тож навколо скульптурки спорудили дерев'яну капличку, а пізніше й мурований храм св. Анни, заснований на гроші Еразма Гербурта в 1589 р. Освячено храм було 15 листопада 1591 р. львівським архієпископом Яном Дмитром Соліковським.

В 1603 р. Ян Щенсни (Фелікс) Гербурт, виступаючи від імені свого ментально хворого родича Еразма Войцеха, заснував при костелі св. Анни кляштор кармелітів (початково дерев'яний, на 12 келій і з рефектарем), приписавши до монастиря половину Сусідовичів. 23 липня 1603 р. фундацію кляштору затвердив перемисльський єпископ Мацєй Пстроконьський, а формальний переказ кармелітам костелу св. Анни було затверджено 2 жовтня 1609 р. Аж до 1624 р. члени родини Гербуртів багаторазово обдаровували новонароджений монастир щедрими дарами. Першим приором кляштору був отець Бартоломей Пшиворський. Як Фелікс і Еразм Гербурти ще в 1612 р. пообіцяли звести мурований монастир, але обіцянку свою чомусь не виконали.  

В візитаціях єпископів за 1646 і 1721 р. згадується про місцеву парафіяльну школу. Ще до 1669 р. при костелі діяло братство Богоматері Шкаплерної. 16 січня 1725 р. було засновано братство св. Анни.

В 1989 р. місцевим католикам повернули костел і монастир. В жахливому стані. Та що там казати: фотографії на цій сторінці скажуть більше за будь-які слова. Правда, навіть в такому разі розбирання до фундаментів одного з монастирських крил - злочин. :( Грунтовний ремонт святині відбувся в 1989-1995 рр. Фрески поновили як могли: дещо кустарно. Добре хоч, збереглося кілька старих фрагментів. Не менш кустарно ремонутвали й старий конфесіонал. Будемо сподіватися, колись ще прийде час на хорошу якісну реставрацію. Адже фрески замальовані не прості: там під роботами XVIII століття принаймні частково зберігся стінопис XVII століття. Збережені фрагменти розписів багато в чому схожі на роботи популярного фрескописця Станіслава Строїнського (вже наскільки я не спеціаліст в цій області, а теж помітила подібність - і відразу запитала в отця Валерія, чи, бува, не строїнський автор розписів). Те, що вже в 1863 р. всі фрески перемалював Михайло Лозинський, а в 1990-ті роки то все ще раз замалювали олійними фарбами, ще не означає, що старі фарби знищені без сліду.

Головний вівтар костелу багато в чому нагадує шедевр Бернарда Меретина - вівтар з Городенки. Вчені ще колись досліджуватимуть нечисленні збережені скульптури з Сусідовичів, але вже й зараз зрозуміло: всі фігури можна умовно розділити на чотири стилістичних групи, що говорить на користь того, що в Сусідовичах працювало кілька скульпторів з різними техніками і стилями. Деяки скульптури нагадують фігури з бернардинського кляштору в Збаражі.

За місцевою святинею, різьбою св. Анни, доведеться їхати аж до кармелітського монастиря в Кракові (тут покажемо лише фото скульптурної групи).

Спеціалісти кажуть, що костел в Сусідовичах багато в чому нагадує римо-католиьку святиню з майже сусіднього Добромиля (природно: обидва храми фундовані майже одночасно Гербуртами) і загалом являє собою досить середнього рівня мазовецької архітектури епохи Ренесансу з кругу Яна Баптиста у Венеції.

При будівництві мурованого кляштору в 1742 р. було сильно видозмінено головний фасад костелу - його заслонив корпус монастиря.

Мало що відомо про муровану з цегли та каменю квадратову двоярусну  дзвіницю, котра височіє над дорогою в село. Гіпотетично вона походить з ІІ половини XVIII ст.