Карта

Широта 49.49, довгота 22.966.

Ви ще не були в Старій Солі? Дарма. Вам сподобається!

 Дізналась я про костел у Старій Солі завдяки веб-дизайнеру порталу римо-католицької церкви Ігору Седельнику кілька років тому. Прислане фото дуже сподобалося, але я й гадки не мала, що зображений на ньому костел є аж такий древній (так, перевірити вік споруди ось тут мені було ліньки. Буває).

Потрапити ж у омріяну Стару Сіль довго не виходило. Аж нарешті в серпні 2004 року, повертаючись маршрутками з Добромиля, я зробила кількагодинну зупинку у цьому карпатському містечку Старосамбірського району. Отже, закцентували увагу: сюди добираємося маршрутками з райцентру. Є маршрутки також зі Львова.

Поки наше замовлення на вечерю готували у кафе "Мілленіум" у центрі Старої Солі, я побігла фотографувати костел неподалік. Зупинимося на кілька секунд на цьому місці.

Отже, кафе "Міленіум" (шкода, не зробила фото). Зовні - кафе як кафе, але вечерю тут ми довго ще згадуватимемо з мрійливою усмішкою: "Стара Сіль... Мілленіум..."

Мало того, що тут був більярд. Ситна вечеря з пивом на двох обійшлася нам трошки більше як у 8 гривень, і якщо в меню значилося "Картопляне пюре", то насправді це було картопляне пюре, густо полите смачнющою грибною підливкою. Назвати це підливкою я наважуюся, лише повторюючи слова робітниці кафе: бо страва була вкрита шаром справжніх грибів. Ням! Хоча культурний шок в мене був не від грибів і не від більярду, а від маринованого огірка, який заказав Мік. Його принесли на окремій тарілочці, прикрашеній шістьма трояндочками, зробленими з листів квашеної та підкрашеної буряком капусти. Викладати капустяні ікебани для огірка - це таки щось! :)

Зараз Стара Сіль має статус селища містького типу. Проживає тут близько 1200 осіб. Небагато - це на більш як сотню чоловік менше, ніж було в 1880 р.

Згідно переказам, містечко Стару Сіль заснував польський король Казимір Великий, надав магдебурзьке право вже існуючому русинському поселенню. (Інші джерела не такі легковірні і стверджують, що перша згадка про Стару Сіль в документах датується аж 1502 роком).

Але легенди ж теж чимось підживлювались? Ну так от, в 1365 р. все той самий Казимір вивів жупу в Старій Солі з державної власності і надав поселення місцевому монастирю василіянів - з умовою, що частина доходів піде на побудову римо-католицької каплиці св. Анни. Ймовірно, та каплиця була відразу зведена з каменю. Цілком можливо, що стіни каплиці дожили до нашого часу як частина існуючого костелу. В 1469 р. до цієї каплиці було прибудовано дерев'яний костел. На будівництво його фундаментів пішов камінь з розібраної православної катедри в Перемишлі.

Стара Сіль була важливим осередком важення солі з королівських соляних шахт. Шахти закрили аж в 1853 р. - після того, як практично вичерпали всі місцеві запаси природньої солі. В 1880 р. проводилися геологічні дослідження з метою знайти нові родовища солі. Без успіху...

Де місто - там торгівля (і не лише сіллю), де торгівля - там... Перші іудеї - згідно документам - з'явилися в Старій Солі в 1615 р. В XVIII ст. синів Ізраілю було вже стільки, що вони утворили в Старій Солі самостійну гміну (щось на кшталт сільради). Відомо, що в 1765 р. тут проживало 229 іудеїв. Десь на початку XVIII ст. з'явилася і синагога (не дожила до наших днів).

Латинська парафія відома в поселенні з XV ст. Відомі навіть імена тодішніх парохів: в 1494-1495 рр. ним був священик Зигмунт, в 1497 р. - його наступники Павло і Мартин, а в 1498-1511 рр. - отець Ян Капустка.

Відомо, що при костелі в Старій Солі діяли братства убогих (згадане під 1502 р.), Святої Анни (засноване львівським архієпископом Яном Дмитром Соліковським в 1598 р.), літературне (згадане в 1646 р.), а також Святої Трійці (створене в 1735 р.). Джерела під 1533 р. згадують також діяльність парафіяльної школи.

А Михайлівський костел (вул. І.Франка, якщо що, це при трасі) в перший візит в Стару Сіль мене таки вразив! Скульптури чотирьох апостолів верхом на контрфорсах тримають оборону навкруги вівтарної частини, лелека на зруйнованому фасаді (в квітні 2009 року лелек було відразу четверо, ах), ікона над головним входом (за стилем дуже схоже на роботу відомої художниці з діаспори Галини Мазепи), надзвичайна дерев'яна дзвіниця, так схожа на традиційні для Карпат дзвіниці православних, дерев'яних же храмів, але аж ніяк не мурованих середньовічних костелів... Супер!

Це був ліричний відступ, збережений з первісного тексту про храм в Старій солі. Повернімося до історії святині.

В 1613 р. оту найдавнішу частину, муровану каплицю св. Анни, перебудовують на кошти Єжи Мніща (Mniszch). Було вимуровано нові склепіння і виконано розписи (? "декорації штукатурські").

Том І "Львівської архідієцезії латинського обряду" повідомляє наступне: в 1613 році під час ремонту каплиці було знайдено напис латиною: "Анно, родителько Діви... зглянься на те, щоб нащадок Болеслава споруджує цю святиню і покірно просить тримати його під своєю опікою року божого 1365". Це підтверджує версію, що каплицю св. Анни звів король Казимир Великий.

У 1648 році храм спалили козаки Богдана Хмельницького. В 1652 р. Матеуш Пісаревич заповідає 100 флоринів на будівництво нової мурованої святині. Цих коштів було безумовно мало, допоміг збором грошей керівник самбірської економії Богуслав Лещинський. Храм закінчили будувати у 1660 р.

Протокол візітації храму єпископом Криштофом Яном Шембеком у 1721 р. згадує сім вівтарів в старосілсьькому храмі. В документі також описана дерев'яна дзвіниця біля костелу - ймовірно та, що існує й сьогодні. В 1720 р. її було перекрито новим ґонтом.

24 серпня 1743 року храм під титулом Архангела Михаїла і св. Станіслава освятив єпископ Вацлав Сераковський, присвячуючи його архангелу Михайлу і св. Станіславу. З такої оказії було інвентарізовано все костельне майно - цінний історичний документ, яким не буду вас втомлювати.

Весь листопад 1914 р. Стара Сіль була суцільним полем бою. Після місячної битви від костела лишилися тільки руїни. Нижня частина стіни і вівтар звалилися до мавзолею (? думаю, так названо крипти), розчавивши тамошні поховання. В наві було пошкоджено великий шмат стіни гарматним пострілом. Після війни костел сяк-так підлатали. В храмі відбувалися служби, але до капітального ремонту все ніяк не доходило.

Моє здивування віком костелу було недаремне: вигляд споруди вказував на значто пізніші перебудови, і саме так і було: остання велика реконструкція храму відбулася на початку ХХ століття. Ініціював її довголітній парох (з 1905р.) старосільського храму Адальберт (за іншими даними - Хенрик) Овоц. Без пітримки парафіяльного комітету нічого б не було, це теж треба зазначити.

Проект віднови виконав Броніслав Віктор, вже давно знайомий нам великою любов'ю до кам'яних завітушечек - ось як в Оброшині, приміром. Чи там в Чемеринцях або в Вижнянах. Проект був готовий в 1923 році. Костел в Старій Солі за ним ставав (і таки став) ефектною спорудою в так званому "рідному стилі", популярному напрямку тодішньої краківської архітектурної школи. Натхнення ця школа шукала переважно серед барокових провінціальних костелів. Віктор щедро розсипав храмом різьблені деталі, які пом'якшили образ старої споруди.

З 1922 по 1930 роки йшли ремонтні роботи. В 1923 р. було написано призивну промову до земляків в Америці - з воланням про фінансову допомогу (Західна Україна теж добряче наемігрантилась на межі ХІХ і ХХ століть). Головне в тому ремонті для нас, людей ХХІ століття, це те, що менш як сто років тому до історичних пам'яток народ все ще ставився по-дикунські, не так їх реставруючи, як модернізуючи і прикрашаючи. Сам Б.Віктор вважав свою працю "творчою реставрацією" - оксюморон за сучасними мірками. Ідеї такого підходу до реставрації пропагував Адольф Шишко-Богуш, в якого Броніслав Віктор навчався в Львівській політехніці. Схожі на старосілсьький проекти храмів можна віднайти в праці Шишко-Богуша "Проект костелу в Королівстві Польськім", опублікованій в 1910 р.

Можливо, саме тому в 1924 р. роботи в костелі було зупинено - консерваторський (читай - реставраційний) уряд у Львові не дав коштів на Стару Сіль.

Та старосільці так просто не здалися: заради коштів на ремонт вони продали частину полів, котрі належали до парафії.

В 1926 р. вже було готове склепіння пресбітеріуму.

За проктом архітектора Б. Віктора в 1926-1927 рр. змінено вигляд головного фасаду (надбудовано щит над входом), збудовані новий притвір (не зовсім впевнена, що саме так перекладається це слово) та кругла каплиця під куполом біля південного фасаду, встановлена нова сигнатурка. Тоді ж з'явився мозаїчний образ богоматері.

Скульптури чотирьох євангелістів, які встановили на контрфорси, було виготовлено в 1928 році. В 1929 р. наву було скріплено залізобетоном, з'явився новий дах з прегарною високою сигнатуркою. Шкода, що вона не збереглася.

Станом на 1930 р. ремонт було закінчено. Його визнали таким успішним, що голову парафіяльного комітету Х.Кременецького в 1930 р. навіть нагородили медаллю з Ватикану "Pro Ecclesia et Pontifice".

Як же старалися старосільці, але далі був СРСР. Храм діяв досить довго, але в 1962 р. його зачинили і влаштували склад міндобрив. А потім у вогні пожежі в 1970-х рр. згинув дах споруди, завалившись всередину. Неначе цього було мало, почалася швидка руйнація стін, які набрали під час гасіння полум'я занадто багато води: пожежу намагалися приборкати за допомогою так званої "роп'яної води" (такої, з якої виварюють сіль). І хоча стіни костелу виглядають на міцні, насправді мури є настільки поруйнованими сіллю і ерозією, що врятує костел лише термінова реставрація. Станом на квітень-2009 якісь консерваційні роботи велись лише на головному вході до святині.

Пожежа повністю знищила вівтарі та інші речі, які якось доживали у пресбітеріумі. Два інші вівтарі, що пережили вогонь, є в жахливому стані. Врятований вівтар Успіння Богоматері зараз встановлено у греко-католицькій катедрі Перемишля. Що за іронія долі: вівтар же з костелу, чиї підмурки - з каменю православної перемишльської катедри... Врятовано також вівтар св. анни, який в 1970-х рр. відвезено до музею в Олеському замку.

В костелі було знайдено дерев'яну скульптуру (ймовірно, св. Ян Непомуцен) з XVIII ст.

На початку 1990-х років місцева католицька громада почала клопотати про повернення храму віруючим, а з 1992 року - відправляти служби у закресті, найменш знищеній частині костелу. Храм католикам так і не повернули. (За іншими даними. католики часом відправляють служби в одній з каплиць храму, для цього з Нового Міста приїжджає священик).

В 1995 році львівський архієпископ Мар'ян Яворський урочисто освятив колишній парафіяльний будинок в якості каплиці св. Варвари.

Храм зведено з цегли, має він одну наву, у плані споруда прямокутна з напівкнуглою апсидою, що підсилюється контрфорсами. До північного фасаду приєднана квадратова у плані каплиця (саме та, зведена Казимиром Великим), двоярусні фасади котрої оформлені пласкими арочними нішами і консольним фризом. Каплиця має складне зімкнене перекриття з роспалубками. Площини підпружних арок декоровані кесонами та ліпними розетками. До речі, ключі від костелу є в ксьондза з Старого Самбору, а більше ні в кого. Тому велике щастя потрапити всередину.

Поглянемо на дзвіницю храму. Вона має два яруси. В плані - квадратова. Нижній, кам'яний ярус з двома арочними проїздами, слугував колись в'їздними воротами, зараз можна пройти як через нього, так і стежкою повз дзвіницю. Верхній ярус, як я вже згадувала, дерев'яний, високий. дивіться на фото самі.

Працівниця "Мілленіуму" підказала нам, як потрапити до інших цікавих місцин (дуже привітна та щира жінка). Демонструю ці цікавинки в порядку їх привабливості для мене.

Спочатку - про віллу "Анну". Дуже я вже люблю сецесійні кам'яниці, а ця на увагу заслуговує. Її шпиль при бажанні можна роздивитися з траси. Йти недалеко - повз шкільний (чи просто селищний?) спортмайданчик.

В будинку, зведеному в 1911 році, зараз розміщено неврологічний диспансер. А раніше тут був суд (див. картинку поруч). Може, воно й на добре: принаймні ніхто не знищує скульптури на фасаді та багату ліпнину, що прикрашає віллу. А високий, трішечки перекошений шпиль споруди видно вже здалеку. На жаль, в довіднику з архітектурної спадщини про віллу "Анну" немає навіть слова. Віком не вийшла.

Далі - дерев'яна Воскресенська церква з дзвіницею. Довідник стверджує, що вона розташована на все тій же вулиці Івана Франка. Так і є, але від костелу (і, фактично, центру селища) до неї йти ще десь понад кілометр. Це вже виїзд з Старої Солі в бік Хирова.

Знала б я, що то XVII століття - зфотографувала б її ще в перший приїзд, а так довелося надолужувати в квітні 2009 року. Старовинний храм насправді таким НЕ виглядає: трошки зовнішність церкви псує зелена бляха на опасаннях та оббиті вагонкою стіни.

Але все-таки певний інтерес храм становить, бо зведено його, як вже сказано, ще у XVII сторіччі (хоча деякі місцеві і впевнені, що святиню звели в - увага! = 1460 році). Відомо, що храму в 1669 р. надав привілей король Михайло. (?)

Церква тризрубна, з двома верхами, до бабинця пізніше була прибудована з заходу дзвіниця. До квадратового у плані центрального зрубу зі сходу приєднано витягнутий у плані гранений п'ятистінний об'єм, а з заходу - прямокутний бабинець. Центральний зруб є вищим за бічні, він перекритий восьмигранним шатровим дахом на світловому восьмерику, що стоїть на четверику.
Дзвіниця за розмірами плана рівняється центральному зрубу. Має вона два яруси, накрита чотирискатним шатровим дахом. На другому ярусі встановлені напівциркульні вирізи-голосники більш пізнього походження.
В композиції пам'ятки виділяється суворий за обрисами центральний зруб (висота четверика рівняється висоті восьмерика і верха). Бабинець і хори відкриваються в центральний об'єм загальною аркадою. В храмі багато архаїчних, типово галичанських рис, які піди роздивись за "євроремонтом". Он, і дзвіницю нову, муровану, вліпили...

Храм було сильно пошкоджено в листопаді 1914 р. З 1045 по 1989 рр. храм було зачинено. Ремонти мали місце в 1955 і в 1980-х рр.: бляха з'явилася якрах тоды, що дивно.

От ми добралися і до корифея Старої Солі, найдавнішої місцевої пам'ятки. Це - дерев'яна П'ятницька церква з дзвіницею. Вік її - аж страшно! - майже 600 років, адже зведено храм в далекому 1440 році.
Церква тризрубна, з двома верхами. До квадратового у плані центрального зрубу примикає гранений п'ятистінний об'єм, а з заходу - прямокутний бабинець (до речі, чому феміністки не протестують проти такого принизливого терміну?). Центральний зруб є вищим за інші, має один залом. Зруб перекритий шатровим чотирискатним верхом, який увінчує невелика витягнута восьмигранна главка на глухому восьмерику. Бабинець, на другому ярусі якого є аркада-галерея, перекритий восьмигранним шатровим дахом.

В інтер'єрі всі зруби перекриті залежно від зовнішньої форми навершій: центральний - зрізаним чотирискатним шатром, зі сходу - зрізаним восьмигранним шатром.

Поруч з церквою розташована дзвіниця, теж дерев'яна. В плані вона квадратова, триярусна, каркасної конструкції, завершується чотирискатним шатром із заломами. Перший ярус відкритий, стіни другого значно нахилені до цетру (це, наскільки знаю, вірний знак архаїчності споруди), третій ярус завершений відкритою аркадою.

Ви спитаєте, навіщо стільки малоцікавої для неспеціаліста інформації? А іншої немає. Розказую, як потрапити до корифея місцевих храмів. Так просто і не опишеш шлях, скажу, що, як і до вілли "Анни", потрібно з центральної вулиці містечка звернути вбгиб. Найкраще за все, розпитайте місцевих, вони все вам розкажуть.