Важко втриматися і не процитувати фрагмент оповідання Анни Ясенської "Ангели вправлялися у тризвуках", яке само походить "з цих диких земель поміж Польщею і Угорщиною, де потоки течуть у різні боки, де дзвіниці дерев’яні і з трьома рівнями, де хмари нижчі за смереки, а смереки вищі за церкви" :

"Дзвіниця, що стояла на горбочку обабіч церкви, була дерев’яна, трирівнева. Перший рівень, під сходами, належав Смерті. Тут стояло усе причандалля для похорону – мари, коса (хоча якраз вона призначалася для звиклого кошення трави на подвір’ї церкви), чорні хоругви. Поверхом вище була маленька замкнена капличка. Якщо зазирнути у щілину між старими дошками дверей, то можна було побачити престол, дві корони на ньому – меншу і більшу, підсвічник зі смішними білими квітками і маленьке розп’яття. Це була середина дзвіниці (зрештою, і життя), тут брали шлюби. Найвище було просторе піддашшя з двома дзвонами – знову меншим і більшим. Вони були поєднані одним механізмом, що урухомлювався шнуром, який розлогою петлею звисав аж до дерев’яної підлоги. Пахло старим здоровим деревом і живицею. Поза тим тут було просторо, порожньо і чисто".