Перша згадка про Краснопіль, до котрого пізніше приліпилася назва Нижанковичі, походить з 1377-1378 рр. В 1431 р. сільсе отримало міські права на польському праві, яке в 1448 р. король Казимир Ягеллончик змінив на магдебурзьке право. Десь в той же час з'явилася місцева римо-католицька парафія св. Трійці - про це свідчить документ, виданий у Самборі Казимиром Ягеллончиком 26 серпня 1451 р. Нижанковичі спочатку були власністю корони і входили до складу перемишльського староства. В 1480 р. зазначено, що власниками Нижанкович, що славилися своїм пивом і медом, є рід Конецпольських, пізніше - Кміті і Пясецькі.
Татари неодноразово добиралися до містечка - і явно не як туристи. Містечко так страждало, що тричі протягом XV i XVI ст. було звільнене від плати податків (1496, 1502, 1527 рр.) - з чого брати ті податки, зі згарищ? В 1524 р. після чергового наїзду східняків було пошкоджено Троїцький костел. Траплялися і приємні (для міщан) речі: в 1569 р. місто отримало привілей на зтягнення мита з возів, котрі везли сіль через нижанковицькі мости і греблю. Плюс жителям дозволили рубати дрова в лісах, ярмаркувати на св. Трійцю і св. Миколая та "шинкувати горілку".
Тільки мало допомогло: татарські наїзди в XVII ст. стали ледь не регулярними (1620, 1621, 1624, коли спалили храм і місто, а мешканців взяли в ясир; 1626 рр. - загалом з 1600 по 1651 р. місто палало сім разів) - і містечко знову звільнили від оподаткувань в 1622 і 1626 рр. Неначе зовнішніх ворогів мало, дошкуляли й свої: в 1601 р. місто сплюндрували загони перемисльського старости Яна Томаша Дрогойовського, котрі направлялися на сеймик в Судову Вишню. В 1607 р. ситуація повторилася - але з військами Яна Щенсного Гербурта.
Під час одного з татарських набігів були знищені цехові документи, тож в 1621 р. їх поновили для цеху шевців, в 1623 р. - для теслярів і кравців. В 1647 р. ухвалою коронного сейму в Нижанковичах було обладнано склад угорських вин - скільки тут до Токаю. Хоча угорці часом не кращі за татарів: в 1657 р. після наїзду війська князя Ракоці в місті залишилося ледве 12 цілих будинків.
Ратуша (з торговими галереями-підсіннями) в Нижанковичах була вже у 1759 р. Навколо неї на ринку вишикувалось в каре 26 будинків. На передмістях знаходилося ще 96 будинків. Плюс церква і костел - ось і все місто. Тільки від нього мало залишилося: в 1880 р. Нижанковичами прокотилася руйнівна пожежа. Місто постраждало і в грудні 1918 р., під час польсько-української війни.
Ратуша є й зараз - але сильно сумніваюся, що в ній є щось, крім підмурків, з XVIII ст. (Реєстр ПМіА датує її ХІХ ст.). Скромна довга одноповерхова споруда використовувалась як магістрат і пожежна частина до Другої світової, а в радянський час перетворилася на справжню комуналку з установ: і пожежники, і бригада швидкої допомоги, і дизель-електростанція, і аптека - все тут. В 1960-х рр. споруду переобладнали на гуртожиток місцевого ПТУ. Зараз ратуша виглядає якоюсь закинутою і потребує ремонту.
Товстенький золотий олень-флюгер - натяк на герб Нижанковичів.
Дійсно цінна пам'ятка селища - оборонна Троїцька церква з XVI ст. Вона цегляна, триверха, тридільна, з дерев'яною аркадою-галереєю. Поруч чимала дерев'яна дзвіниця.
В південній частині селища є старий іудейський кіркут (синагога не пережила ІІ світову), а одним з корпусів місцевого ПТУ слугує розкішний панський маєток.
