Карта
Координати: 49°31′51″ пн. ш. 22°51′12″ сх. д.
4,5 т.ж. Перша згадка - 1374 р.
Через Хирів проходить міжнародний туристичний маршрут «Шляхами бравого вояка Швейка». (В місті й справді у 1916 р. бував батько Швейка - чеський письменник Ярослав Гашек).
Назва князівських часів - Хорив. Походження назви за зовсім вже фантастичною легендою пов'язують з київським князем Хоривом, братом Кия, який пішов шукати своє щастя в Карпатах.
Містечко - перевалочний пункт по дорозі на Добромиль чи Скелівку. Поруч також багато цікавого - Муроване, Стара Сіль та Нижанковичі.
Чомусь першою на згадку про це місто біжить у голову асоціація з "помаранчевої революції" 2004 р.: саме рукописна табличка "Хирів за Ющенка! прикрашала під час блокади Кабміну двері в цю будівлю. Це зупинило тисячі чиновників і - хтозна? - можливо, якось допомогло революції. Та Хирів і так вже увійшов у історію, і зовсім не завдяки політиці.
Місто вперше згадується у літописних документах у 1374р. Тоді князь Владислав Опольський надав братам Герберту і Фпредерику Гербуртам привілей на вічне володіння десятком сіл в Перемишльському повіті. Одним із сіл якраз і був Хирів. Село в 1502-1505 рр. спустошили татари. За привілеєм короля Сигізмунда І від 1528 р. тодішній власник Хирова Андрій Тарло отримав право "перекваліфікувати" Хирів з села на містечко (магдебургія!). А щоб поселення якнайшвидше стало схожим на місто, його жителі були на 14 років звільнені від сплати податків. Хирів ярмаркував по два рази на рік, а по понеділках проходили базари. Через три роки (1531) у місті завдяки старанням його власника Андрія Тарло виникає римо-католицька парафія та будується перший, ще дерев'яний, костел. Відомо з документів 1642р., що храм цей мав два вівтарі: головний та більш новий бічний, з образом богоматері, прикрашеним вотивами.
У другій половині 40-х років того ж століття храм згорів, невдовзі на його місці звели невеличку святиню з одним вівтарем та дерев'яною дзвіницею. Пізніше місто переходить у власність Мнішеків, і 1710 року Йосип Мнішек виділяє кошти, на які завдяки пароху Йоанну Фабіянковському зводиться мурований костел. У 1795-1796рр. храм було відремонтовано та реконструйовано, а на початку ХІХ ст. замінено дерев'яну дзвіницю мурованою. 1859 року перемишльський єпископ Франциск Вежхлейський освятив костел після ґрунтовного ремонту (встановлення нового головного вівтаря, оновлення бічних вівтарів богоматері та св. Йосипа).
Та це було не останнє освячення споруди, бо у 1872р. пожежа знову злизала своїм гарячим язиком дерев'яне начиння храму. Роки 1876-1877 - ремонт та повторне освячення костелу. Знову не останнє. Бо у 1900р. завдяки пароху Войцеху Маху костел розширено, та ще й як - вдвічі! Тому його знову освячують 7 червня 1903р. А у 1910-1912рр. храм ЗНОВУ розбудовується, збільшившись на вежу, каплицю та чотири необарокових дубових вівтарі. Роботи з нескінченного доведення храму до ідеального стану тривали і в міжвоєнний період.
