Перша дивовижа чекає біля автобусної зупинки у сквері напроти костелу . Леголенди і всякі Міні-Європи бачили? А тут міні-Городенка. Триповерхова і чималенька споруда-макет з ровом навколо (навіть з містком через рів!) зображає чи то городенківську ратушу, чи то давно вже не існуючий замок у Городенці.

На головній площі міста, біля Успенської церкви і  міського будинку культури - цікавий пам'ятник Т. Шевченку (поет там неначе на трампліні, напів-завис у повітрі, див. фото в галереї поруч) та пам'ятний знак в честь самого міста.

Греко-католицька церква Успіння Пресвятої Діви Марії (1763, вул. Шевченка, 70) - пам'ятка № 2 в Городенці. І знову замість хрестів - хрестоподібні герби Потоцьких. Ви все зрозуміли правильно: і на цей храм кошти дав канівський староста Микола Василь. Більше того, попіклувався і про проживання при святині п'яти отців-місіонерів. Легенда каже, таким чином магнат спокутував вбивство Бондарівни, дівчини з Чернятина. Ймовірно, перед нами ще одна робота Бернарда Меретина. В інших претендентах на авторство ходитьв ідомий львіський зодчий тієї епохи Мартин Урбанек. Іконостас приписують школі І.-Г.Пінзеля, м'яко сподіваючись, щой  сам Майстер приклав до нього руку. Освячено Успенську церкву було єпископом Леоном Шептицьким 1 червня 1766 р. 

На старих поштівках добре видно, що століття тому купол храму був зовсім іншої форми. 

На вул. Шкільній - ще один храм з XVIII ст. але зна-а-а-ачно скромніший за виглядом - Миколаївська церква, звичайно ж, греко-католицька (1793) і зведена на місці старішої дерев'яної. 

Найстарішу споруду міста, вірменський костел (1706), шукаємо на вул. Крушельницької, 8. Він похмуро-сірий і полущений, хоча колись славився своїми багатими інтер'єрами. Від воріженьків та просто злодіїв святиню охороняв високий кам'яний мур. Давно вже немаэ у Городенці вірменської громади, а храм є, хай і не в зовсім презентабельному вигляді.  

 Поблизу місцевого ринку, захованого від центральної вулиці п'ятиповерхівками, все ще стоїть колишня cинагога (вул. Ринкова, 1). В Городенці ХІХ століття синагог було кілька, ця була головною - Великою. Напередодні Першої світової війни у місті кожен третій був іудеєм (а загалом тоді тут було понад 11 тисяч мешканців - ненабагато менше, ніж сьогодні). В 1939 р. в місті нараховувалося близько 4000 іудеїв. Зараз у будівлі - і це можна було б і передбачити - шкільна спортивна зала. В радянські роки у божниці функціонував маслозавод. 

Ще одне нагадування про євреїв міста - школа бет-мідраш по Гагаріна, 17 (початок ХХ ст.), зараз вся в шрамах нещодавніх ремонтів. 

Була в Городенці разів зо чотири, а жодного разу не бачила нехай і сплюндрованого несмаком, але "Сокола". А він же є - з 1903 року ще. 

Неcтоp-літописець у “Повіcті вpеменниx літ” пише, що в 993 pоці київcький князь Володимиp Великий пішов поxодом на пpадавнє плем'я Білиx Xоpватів, яке наcеляло Галичину. Cаме тоді Гоpоденківщина увійшла до cкладу Київcької деpжави. Пеpша літопиcна згадка пpо Гоpоденку датуєтьcя 1195 pоком. Тоді це було поcелення xлібоpобів і pеміcників у cкладі Галицько-Волинcької деpжави.

В 1995 pоці відзначалоcь 800-pіччя пеpшої пиcьмової згадки пpо міcто, тоді ж, здається, на честь цієї події в центрі міста встановили пам'ятний знак. 
В міcті зараз функціонує 2 школи і гімназія. 

З пам'ятних місць - могила громадського діяча Т.Окуневського і братська могила вояків УПА. Від старої забудови збереглися також будинки колишньої гімназії та "Народного дому", де працював письменник А.Крушельницький та жив письменник В.Бандурак. Непогано б було увічнити й пам'ять видатного поляка Юліуша Словацького - цей уродженець Кременця проживав тут у 1814 р., після повернення з Вільнюса, котрий тоді був Вільном. 

Чимало прикарпатських жінок, та й жительок інших областей вибирають Городенку місцем народження своїх дітей - місцевий пологовий будинок, розташований на околиці міста, вважається одним з найкращих в Івано-Франківській області, бо давно діє за швейцарсько-українською медичною програмою. 

А ще 28 вересня 2013 року в передмісті Городенки ми бачили лелеку, який чемно йшов кудись тротуаром. 

У 1668 році Городенка отримує Магдебурзьке право. Місто входило тоді до складу Руського воєводства з центром у Львові, але саме не творило якоїсь адміністративної частини, а належало до Коломийського староства. Надання Городенці самоврядування створило сприятливі умови для розвитку ремесла і торгівлі.

З 17 століття в місті почали селитися вірмени, які до першої половини наступного століття утримували в своїх руках майже всю торгівлю. Про впливовість вірменської общини і про те, що на кінець 17 століття Городенка вже була досить значним торговельним центром, свідчить побудова в 1706 році великого вірменського костeлу (вірмени в Галичині прийняли унію в 1668 році).
Саме місто у власності грунтів майже не мало, а весь дохід отримувало в основному з ремесла і торгівлі. Довколишні землі і більшість сіл на Городенщині в 17-18 століттях належали магнатам Потоцьким, одному з найбагатших шляхетських родів у Польщі. Вони ж утримували і своє власне досить сильне війско.
У 1743 році в Городенці коштом Миколи Потоцького, воєводи Белзького і старости Канівського (в народних переказах і "Баладі про Бондарівну" — "пан Каньовський"), розпочато будівництво великого римо-католицького костeлу Непорочного зачаття Діви Марії і монастиря місіонерів при ньому. На будову йшли доходи з сіл Городниці, Поточиськ, Слобідки, Луки, Незвиськ, Гарасимова. Тоді ж було зведено мурований триарковий міст через Ямгорів — "Три мости".
Особливо швидко Городенка розвивалася з середини 18 століття. Немалу роль відіграв у цьому магнат Микола Потоцький, який більшу частину свого життя прожив у Городенці, володів величезними маєтками на Покутті і Поділлі і хотів перетворити місто в центр староства, свого роду магнатську столицю, а тому сприяв будівництву, розвитку ремесла і торгівлі. Своїм коштом він розширив греко-католицький монастир, а також замість старої у 1763 році побудував на середмiсті для української общини велику муровану церкву Успення Пресвятої Діви Марії. Церква також побудована за проектом Бернарда Меретина (закінчена після його смерті) і нагадує зовнішнім виглядом костeл у Годовиці. Іконостас церкви — унікальний і є спрощеним аналогом іконостасу собору св. Юра у Львові, що дозволяє вважати його автором Пінзеля.
Cлід в історії і культурі Городенки і краю залишила і єврейська община. Почали селитися євреї в Городенці у XVI столітті, але найбільший їх наплив спостерігався після надання місту Магдебурзького права. В 1743 році Потоцьким надано цій общині привілеї в торгівлі й ремеслі, виділено місце під будівництво синагоги і на цвинтар. З середини XVIII століття євреї витіснили з торгівлі вірмен і посіли в цій сфері панівне становище. На 1775 рік у Городенці проживало вже 863 єврейські родини. Великі єврейські общини були в Чернелиці та Гвіздці.
1772 році після першого поділу Речі Посполитої Городенщина в складі Галичини відійшла до Австрії. Під час правових, освітніх і релігійних реформ австрійського імператора Йосифа II, які він здійснював в дусі європейського просвітительства, у 80-х роках XVIII століття було ліквідовано обидва монастирі в Городенці. В 1788 році відкрито першу світську школу з німецькою мовою навчання.
Городенка поступово росла і на 1800 рік мала 744 різні будівлі і понад 5000 тисяч населення. Так край вступив у ХІХ століття. І на цьому варто закінчити екскурс в його давню історію, бо два наступних перенасичених подіями віки, коли Городенщина вступила в період національного пробудження і дала Україні багатьох визначних політичних діячів, літераторів, учених, а також тисячі простих скромних трудівників, потребують окремого дослідження.