English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Конвікт єзуїтів в Хирові.
Хирівський конвікт (він же - колишній 80 аеромобільний полк, він же - колишній готель Royal Palace) з неба. 9 січня 2021 року.
Хирівський конвікт з неба.

Містечко в містечку.

Хирівський конвікт. 2021 рік Комплекс потроху занепадає.
Хирівський конвікт. 2021 рік

«Піхотинець Йозеф Швейк, ординарець одинадцятої маршової роти, зник шістнадцятого цього місяця по дорозі Хирів — Фельштин при виконанні обов’язків квартир’єра».

Я. Гашек

 

Про цей комплекс знають (із зрозумілих причин) так мало, а він є таким великим, і таке сильне враження на мене справив - ось, тримайте, окрема сторінка, присвячена окремому місцю в окремому місті. Маленькому, так. Тисячі три в Хирові живе, десь так?

А в хирівському конвікті - скільки?

Чи ці стіни зараз замешкують лише духи отців-єзуїтів, які затято сперечаються за кожен квадратний метр конвікту з привидами радянських військових, а ще б не забути тих 4 000 поранених, яких пробували повернути в бій в конвікті-госпіталі в 1915-му році?

Спробуємо розібратися.

Навіть в часи, коли тут навчали майбутню еліту Речі Посполитої, на територію конвікту не дуже пускали сторонніх. Що вже казати про режим радянської військової частини в кількох кілометрах від польського кордону! А зараз - гуляй скільки хочеш, тільки вахтерам на вході поясни, навіщо це тобі. Виходячи з битих нових вікон, пояснюють далеко не всі візитери.

На підходах до таємниці.

Про найбільший в Польщі навчальний заклад отців-єзуїтів я вже писала, тому повторюватись не буду. Тут - лише ті факти, про які на сайті ще не розповідалося.

Моя вилазка на незнайому територію припала на перший серпневий день. Дощ затягнув низьке небо в сірий саван, маршрутка до Хирова підстрибувала серед численних калюж, місцеві здивовано оглядалися на мій здоровенний рюкзак: туристи? В Хирові? Що тут можна оглядати?

Я знайшла що. Перебравшись мостом через залізничний переїзд та річку Стр'вяж, тримала на прицілі погляду пагорб, що нависав над містом. Саме там в кількох чималеньких будівлях розташовувався (розташовується? Чорт зна, яке потрібно вжити закінчення) 80 окремий аеромобільний полк.

Величезна територія загорожена високим бетонним парканом, подекуди тягнуться колючі дроти. Старенький дідусь, що випасає кіз біля паркану, посеред яблуневого саду, тицяє рукою кудись вперед.

- Там є лаз. Якщо постараєшся, пролізеш. Ти худа, маєш пролізти.

 

Гм. І правда - одна з бетонних плин огорожі нахилена під кутом до землі. При бажанні можна потрапити ТУДИ. Бажання є.

Оглядини

Першим на закриту територію потрапив рюкзак. А вже потім і я ступила в густу некошену траву серед каштанів. Попереду - асфальтовані доріжки. А далі...

Вау.

Ні, це треба бачити.

Масштаб будівлі, яка оточує мене кам'яним каре, вражає. Сірі триповерхові корпуси, прикрашені ліпниною вікна з маскаронами та дорійськими напівколонами, кам'яний портик з синьо-жовтим гербом-тризубом - і вертикаль дзвіниці класицистичного величавого храму.

І - ані душі навколо. Хоча іноді вітер приносить якісь уривки чужих тихих розмов. Старий пастух розмовляє з своїми козами, місцевий сторож заспокоює собаку - чи духи тих, хто колись прогулювався в довгих чорних сутанах дзвінкими від тиші коридорами закладу?

Відразу признаюся: обійти ВСЮ територію конкікту в мене не вистачило сміливості. Три чверті подолала - і добре. Набравшись хоробрості, я навіть пролізла всередину приміщення десь позаду костелу-церкви. Більше того, я кихось плутаних лабіринтах занедбаних кімнат, серед битої плитки та кавалків згорілих дротів, я влаштувала для привидів-єзуїтів міні-стриптиз з переодяганням.

Бо все-таки - серпень, нехай і не в міру дощовий. І промерзлий ранок вступався перед нахабним, парним, як у бані, днем.

 

На території закладу є дерев'яний туалет (нічого хихотіти, корисна для туристів інформація!) - неподалік стенду з православними листівками. А сам стенд, як і розклад роботи храму на зачинених воротах поблизу, красномовно свідчать, що в колишньому костелі, а нині церкві, відбуваються іноді відправи.

 Потрапити б якось всередину храму!

Конвікт: цифри і факти.

Зараз все майже так само. Тільки дерев навколо поменшало.
Зараз все майже так само. Тільки дерев навколо поменшало.

Жили-були в славному місті Кракові два графи. Звучить як початок казки? Тільки графи були не казкові, а цілком реальні, і звали їх Генріх Мацковський та Мар'ян Моровський. Ці два титуловані добродії десь орієнтовно в 1880 році купили на південних околицях Хирова 964 морги поля (не треба лякатися слова "морг". То не трупарня, а міра земельної площі, що дорівнює 0,6 - 0 7 га).

На придбаній території ясновельможні пани вирішили відгрохати навчальний заклад закритого типу, якого ще не знала Австро-Угорська імперія... ну, або щось на кшталт цього.

Проект майбутнього конвікту виконав краківський професор Антон Лушкевич. Він же й керував будівельними роботами аж до смерті. Після того за роботу взявся його наступник - архітектор Ян Тадеуш з Тернополя.

Будівництво розпочалося 31 липня 1881 року. Завершили побудову могутнього мурованого квадрату стін в 1889-му році. Це якщо вірити книзі "Добромиль та околиці" Ігоря Лазарика (Коломийська друкарня, 1999).

Що кажуть на цей рахунок польські джерела, я вже писала: перший камінь освячено 1 серпня 1883 р. (рівно за 122 роки до мого візиту на територію), а закінчено процес побудови в 1906 р. Хто правий, не знаю. Та й не дуже це важливо.

Споруда вийшла майже квадратною в плані, зі сторонами від 86 до 88 метрів. На спорудження такого гіганта витрачено 880 000 крон.

Не дивно, що в лихоліття Першої світової війни (а фронт аж ніяк не міг оминути стороною Хирів, важливий залізничний вузол того часу), саме в приміщенні конвікту розмістили госпіталь для поранених вояків. Кажуть, одночасно тут перебувало аж 4 000 солдатів.

 

Та війни, як і все на світі, минають. В міжвоєнні роки заклад розквітає в повну силу, досягає свого апогею. Навіть в 30-ті роки ХХ століття не було в Польщі більшого навчального закладу. Саме звідси, з південно-східного куточка країни, починали свій шлях в політику, літературу та науку ті, хто пізніше склав еліту польської держави.

В кожного класу були - увага! - окремі добре обладнані спортивні приміщення та майданчики. В КОЖНОГО! Хирівська гімназія мала аж шість плавальних басейнів, астрономічну обсерваторію з телескопом під рухомим куполом. Взимку для вихованців прокладали спеціально обладнані лижні траси. 

От вам трохи антикварних інтер'єрів.
От вам трохи антикварних інтер'єрів.

З фізичною підготовкою юнаків, що навчалися в конвікті, все зрозуміло: цьому приділялося чимало уваги. Час був такий: спортивно-військові товариства множилися, здається, брунькуванням. Згадайте хоча б "Сокіл".

Що вже казати про підготовку студентів з інших дисциплін! І гуманітарним, і природничим, і точним наукам приділялося чимало уваги. Старшокласників заставляли ще й займатися муштрою: військова підготовка - зовсім не вигадка радянської системи освіти.

Були й додаткові уроки, які учні могли відвідувати при бажанні - музика, скажімо. В конвікті був власний кінотеатр, діяв самодіяльний театральний гурток. При гімназії працював тартак та ще кілька допоміжних міні-підприємств.

 Зрозуміло, що еліту країни мали навчати найкращі педагогічні кадри Польщі - такі, як автор кількох розкішних, все ще актуальних путівників Галичиною та Волинню Мєчислав Орлович. Конкурс на вакансію тут був, певно, чималий.

 

Ігор Лазарик в книзі "Добромиль і околиці" наводить цікавий факт: якщо гімназист з одного (скажімо, 6-го) класу мав потребу переговорити з гімназистом цієї ж гімназії, але з іншого класу (ну, приміром, сьомого), він повинен був просити дозволу у префекта класу.

Префект виконував ту роль, яка сьогодні тяжким каменем лежить на плечах класних керівників. А керував всім конвіктом генеральний префект.

Не треба й казати, що в навчальному закладі, яким керують єзуїти, не могли працювати жінки. Весь персонал, навіть обслуга, був лише чоловічої статі. Щодня гімназисти мусили сповідатися.

З хирівського конвікту вийшло понад 6 000 гарно підготовлених, чудово освічених випускників.

А далі була війна.

Нова та новітня історія.

Один з маскаронів. Молодий.
Один з маскаронів. Молодий.

З "золотого вересня" 1939 року і до червня 1941 року в приміщеннях хирівського єзуїтського конвікту поселилися солдати-червоноармійці.

Було покладено початок використанню гімназії як казарм. а чого? Приміщення велике, розташоване в стратегічно важливому місці, все містечко внизу - як на долоні. Не школу ж тут для дітлахів влаштовувати?

Наступна сторінка з історії конвікту є, мабуть, найжахливішою. В роки Другої світової (1942-1943 рр.) в будівлях розташувався табір військовополонених, а з другої половини 1943 року - як і  28 років тому - військовий шпиталь. Німецький.

Коли в серпні 1944 року радянські війська визволили Хирів, вони, природно, знову заграбастали собі найімпозантніше приміщення міста. А із здобуттям Україною незалежності в 1991 р. тут квартирували українські вояки. В лютому 1993 року тут навіть побував з інспекцією перший міністр оборони України Костянтин Морозов.

 Куди діли 80-тий окремий аеромобільний полк зараз, я не знаю. Чи час повернеться назад, чи почують ці стіни знову голоси студентської молоді - мені теж невідомо. Поки що споруда стоїть напів-руїною, але все ще непогано тримається.

Чи добре, що каплиця при конвікті ожила кілька років тому? Певно, так, хоча римо-католиків тут зараз немає. 4 лютого 1996 року цю споруду при військовій частині було освячено як церкву св. Миколая. Першу відправу в ній почергово провели два священики - від УАПЦ та УГКЦ. Ойкуменістична відправа - ну і правильно!

 

О, зовсім забула сказати, що в ті часи, коли закладали перший камінь цієї представницьої споруди (будемо вважати, що це відбулося таки 1 серпня 1883 року), місцевість ця до міста Хирова тоді ще не належала. Було це село Буньковичі, що тулилося до Стрв'яжу та заздрісно споглядало на хирівський забіганий двірець, що розташувався з того боку ріки. Це вже зараз пагорб з конвіктом-військовою частиною ввійшов до складу міста.

 

Будете в Хирові - спробуйте відвідати конвікт. Тільки будьте обережні - колючі дроти все ще на своїх місцях. І ще - Польщу з пагорба не бачила. Бачила тільки Хирів. :о)

 

UPD-2021: невелика частина будівлі була переобладнана у 2010-х у готель, але з жовтня 2020 року він стоїть зачинений. Як і СПА-комплекс при ньому.



Учні Хирівського конвікту
Учні Хирівського конвікту. 1929р.
1929 р. Гра у війну. Це ж треба, їм таке дозволялося
1929 р. Гра у війну. Це ж треба, їм таке дозволялося
Заняття хїімією.
Заняття хїімією.
Два загальних вида конвікту
Два загальних вида конвікту
Два загальних вида конвікту
Фрагмент будівлі в 1907р.
Фрагмент будівлі в 1907р.
Тераса конвікту в 1912р.
Тераса конвікту в 1912р.
Одна з аудиторій навчального закладу. 1909р.
Одна з аудиторій навчального закладу. 1909р.
Каплиця конвікту.
Каплиця конвікту.
Статуя Ісуса.
Статуя Ісуса.
Види Хирівського конвікту
Види Хирівського конвікту
Маскарон з вусами
Маскарон з вусами
Вітраж на колишньому клубі 80 аеромоторного полку
Вітраж на колишньому клубі 80 аеромоторного полку
Учні конвікту. Серйозні і поважні.
Учні конвікту. Серйозні і поважні.
Храм конвікту віддали під церкву. 2006р.
Храм конвікту віддали під церкву. Фото 2006 р.
Конвікт вражає масштабом
Конвікт вражає масштабом
Герб 80 аеромоторного полку
Герб 80 аеромоторного полку

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник