Першi згадки про Самбiр в лiтописах вiдносять до 1241 року. Але з археологічних досліджень відомо, що поселення людей у цій місцевості існували ще в доісторичні епохи: при розкопках виявлено бронзові предмети (сокири, серп, браслети), виготовлені приблизно в IX-VIII ст. до н.е., і римські гроші IV століття нашої ери. В першій половині ХІІІ ст. на місці міста було укріплене поселення Погонич, повністю зруйноване татарами в 1241 р. Через якісь час місто постало з руїн вже як муроване поселення, збудоване в західноєвропейських традиціях – тобто так, що не те що яблоку, яблучній насінині не було де впасти. Саме з Самбора в 1604 р. пішов походом на Москву загін Лжедмитрія І, одруженого на дочці самбірського старости Мнішека – красуні Марії.

Звичайно ж, у місті були і потужні оборонні вали, і замок. На жаль, до наших днів від оборонних споруд Самбора не збереглося й сліду.

В польському "Slowniku Geograficznemu" за 1888 рік вказані цікаві статистичні відомості про Самбір тих часів. Місто, виявляється, простягалося в довжину (разом з приміською зоною) на 10, а в ширину на 3 км, і складалося з чотирьох дільниць. В так званій "Міській" проживало 3042 жителі та було 135 будинків; в "Львівській", відповідно, цифри складали 1986 і 217. В "Пшемисльській" мешкало 1729 чоловік та знаходилось 162 споруди. І, нарешті, в дільниці "Блєх" (там жили переважно євреї) з присілком "Новий Світ" на південь від міста  жило 2020 чоловік і було 148 будинків. (Порівняйте це з 1568р., коли в Самборі було127 будинків).

Порахували автори словника і всі міські туристичні об'єкти: головною атракцією названо площу Ринок (182,5 на 140 метрів). Всі кам'яниці тоді, за винятком однієї, були одноповерховими.

На 38-метровій вежі ратуші, з південного боку, був годинник, виготовлений в 1885р., який вночі підсвітлювався. Місту він обійшовся в чималу суму: 1200 злотих.

Населення місто складалося з русинів, поляків, німців, які поселились тут ще в перші роки по наданнню Самбору магдебургії, та євреїв. Українське (русинське) населення селилося поблизу церкви Різдва. Дивно, що автохтони за часів Бони були гостями на своїй землі: королева відправила 16 травня 1553 року до райців Самбора листа, де заборонила русинам купувати в місті будинки, зводити храми та займатись ремеслами. Ич, шовіністка... Євреїв теж взискувала: заборонила їм торгувати на ринку. Уявляєте? Лише в 1732 р. Август ІІ надав привілей, за яким євреї могли ставити будинки на замковому грунті з дерева та мурів (?), відкривати в них крамниці та торгувати, а так як божниця та окописько в місті вже існували, то синам Ізраілю дозволено було відкрити також м'ясну крамницю (зв'язку не зрозуміла, але то таке).

У 1685р. було надано бенефіцію місіонерам з Пшемисля. З того часу самбірськими пробощами були саме пшемисльські місіонери.

До речі, побачити, як виглядав старий Самбір можна тут.

У Самборі до 1558 року була одна-єдина церква св.Пилипа, яка знаходилась за межами оборонних мурів тогочасного міста. У 1553 році король Зигмунд Август скасував заборону королеви Бони на побудову русинського храму в центрі міста, але з однією умовою: храм мусить бути оборонним. (За іншими даними, ще сама Бона дозволила це зробити - і навіть подарувала громаді два городи і два будинки для проживання священиків. За це громада повинна була звести оборонний мур з вежею і утримувати їх в належному стані). Тоді ж українцям дозволили займатися ремеслами та жити у місті - але лише на вулиці Руській.

Стараннями перемишльського єпископа Антонія Радиловського в 1558 році біля сьогоднішньої церкви Різдва з'являється дерев'яна церква, яка простояла аж до 1738 року.

В 1728 році власники села Радловичі, магнат Ілля Комарницький та його дружина Олена зробили пожертвування на будівництво нової цегляної церкви Різдва. Будівництво тривало 10 років, до 1738р. До новозведеної святині перенесено чудотворну ікону Самбірської Богоматері з старої дерев'яної церкви, а в дзвіницю - дзвін, виготовлений в 1631 році.
У 1865 році в церкві було перебудовано захристію.
В 1893 році церкву було відреставровано ззовні за гроші, офіровані для цього Петронелею Ревакович, а в 1894 році помальовано всередині. У підземеллях вкладено тлінні останки фундаторів церкви і перемисько-самбірського єпископа Антонія Шептицького, який помер 8 червня 1779 року.

У 1898 році церкву відмалював видатний галицький художник Корнило Устіянович.
В 1900 році до храму було прибудовано балкон, у 1908 році підвищено дзвіницю, а в 1912 році добудовано дві бічні нави, в зв'язку з чим збільшилась площа церкви. В 1910 році в церкві проведено електричне освітлення. У цьому ж часі сюди з Перемишля було перенесено мощі святого Валентина (покровителя всіх закоханих), які тут знаходяться до сьогоднішнього дня.