Карта місцевості.

Неформатна для сайту, але цілком форматна для журналу реальна оповідь, написана кров'ю і сльозами.

Нонна Мордюкова в ролі управдомші могла би мною пишатися. Не те щоб я була прямо-таки «нашою людиною» для радянських бюрократів, але на таксі я не їжджу не лише в булочну, а й взагалі. Занадто я для цього жадібна. Та й пішки ходити люблю на великі відстані. Вродилася такою, що поробиш.

Це з одного боку. А з іншого — візуал, живу очима, люблю все гарне і незвичне. Естетствую, можна сказати. Хто б знав, що жадібність до краси і жадібність до грошей вступлять в нерівну боротьбу, і станеться це на Закарпатті...

Наше жестикулювання та пошук орієнтирів за картою привернули увагу хлопчака років 16 — наймолодшого з існуючих таксистів. Таксисти як клас мене не цікавлять. Взагалі. Але часу обмаль. А план по дерев’яних церквах на сьогодні ще не виконаний.

Я не знаю, як так сталося — чесне слово. Можливо, я б не погодилася, якби журналістка не втрутилася і не почала пояснювати хлопчаку, що саме мені потрібно і де воно знаходиться. Я не знаю, яким чином я дала себе вмовити їхати 5 кілометрів за 30 (тридцять!) гривень. Але сталося саме так. Естетка наступила на горло жадюзі. Фатум реготав.

    «А куди пані треба?» — «В Гукливий» (говорю, пам’ятаючи про ще одну чарівну рису Закарпаття: багато що тут коштує значно дешевше, ніж в інших регіонах. Гривень за 5, думаю, довезе — це ж якихось 2-3 кілометри від Воловця). «О-о-о, ну то поїхали! 50 гривень!» Окуляри на носі не дали моєм очам випасти з орбіт остаточно. Скільки-скільки??? «Пані, то є вже гори!» (Еверест? Презирливо пхикаю) «Там немає дороги!» (Подорож у минуле? В нього що, не жигулі, а машина часу?) «Давайте за 40?» Ще чого...

    Ох. Юнак жестами підізвав машину. В старенький «москвич» крім мене набилися двоє підлітків, а за кермом сидів усміхнений повнуватий дідок. Навіщо в машині стільки народу? Оплакуючи про себе свої гроші, я мовчала. За кілька кілометрів гарної асфальтованої дороги машина зупинилася. Приїхали.

    На пагорбі стояла дерев’яна церква. НЕ ТА. «Куди ви мене привезли? Мені потрібна стара церква, а це що?» — «Пані, ви невихована і капризна! Я киян сюди привожу, всім подобається!» —«Може бути, але я шукаю інший храм!» —«Немає іншого!».

    Хм. Питаю місцевого чоловіка, той, зі страхом поглядаючи на таксистів в кількості три штуки, погоджується: є ще стара церква, оооон там. Дядя Фєдя пробує спопелити зрадника поглядом.

«Ну то, пані, платіть ще 20 гривень». Що?!?

....Ні, я пожалію власні нерви і не буду переповідати, що було далі. Я не розкажу, як ми сперечалися з дядєю Фєдєю. Як він викидував з таксі мій рюкзак і лякав тим, що зараз поїде собі назад (і хай би їхав — я цілком би встигла на поїзд навіть пішки). Як звинувачував мене в хамстві і в тому, що я ламаю йому машину. Як клявся, що дороги туди немає. (Є. Цілком нормальна). Як кричав, що 1 км коштує 5 гривень (в заваленому російськими грошима Криму за тиждень до того за нами бігав таксист і казав свій тариф: 80 копійок за км). Як я плакала. Як я пояснювала, що умова є умова: за тридцятку до старої церкви. Як мовчки вся компанія їхала назад. Як, отримавши гроші, дядя Фєдя розквітнув як магнолія і довго бажав мені щастя та радив місцеві магазини. Як давлячись сльозами від образи, я чекала на вокзалі на свій потяг — ще сорок хвилин.

Я не буду про це писати. Бо Святодухівську церкву в Гукливому я все-таки бачила. Знаєте, вона прекрасна. А гроші... Ну що ж, виявляється, не лише я така до них жадібна.  Дядя Фєдя, привіт!

Гукливий - село поблизу Воловця, на річечці Гукливчик. Населення - понад 2 000 чоловік. Туди регулярно ходять автобуси (вартість проїзду на травень 2006 року - 1 гривня). Там зупиняються електрички.

В селі три храми, два з них дерев'яні.

Потрібна нам Святодухівська церква знаходиться не на головній трасі, а трохи праворуч (якщо їхати з Воловця), по дорозі на Плай (гору над цією місциною).

Храм недіючий. Але зачинений.

Церква зведена з дерева (ялина), має три різношироких зруби. Стіни над піддашшям та дах вкриті гонтом, а башта - дубовим лемехом. Фундамент складений з річкового каменю на глиняному розчині. Оббити храм бляхою або не здогадались, або, на щастя, ніхто не дозволив - пам'ятка ж архітектури!
Над східною частиною церкви - невелика барочна глава, на вершечку квадратової дерев'яної башти, що виростає над бабинцем, - гарних форм бароковий купол.