З назвою все просто - принаймні на перший погляд. Скотарі тут розводили скот. (Ну а що їм тут було ще робити: земля навколо не сама родюча. Картопля-капуста - ще може бути, а щось більш теплолюбиве - вже ні). Але не поспішайте з висновками: Скотарське - це гідронім, і назву селу дав потічок - а от там вже безсумнівно скотарі свій скот напували. І були першопоселенцями в селі.

Документи вперше фіксують назву "Скотарське" (Szkotarszka) під 1607 роком.

Угорці називають Скотарське на свій манер - Kisszolyva. Виразно-слов'янський топонім - як невидимий прикордонний стовп: тут здавна мешкали русини-українці, тут наша земля.

Слов'янський-то слов'янський, але угорці транскрибували цю назву як хотіли протягом кількох століть: 1630 р. - маємо Skatarsky. 1645 рік - Skotarski. 1773 рік - Szkotárszka або Skotarska, нарешті, 1913 рік - зугорщена нова назва, Kisszolyva.

В 1872 р. через Скотарське пройшла залізнична гілка (будували тунелі тоді італійці, що цікаво).  В тому ж році (і теж, кажуть, італійці) почалося і будівництво мурованого храму (храми в Скотарському документам відомі ще з XVII ст. - але все дерев'яні. Скажімо, в 1773 р. акти фіксують простору Михайлівську церкву - вона згоріла у 1860 р.). В 1885 році  церква була освячена: вона й зараз є основною сільською вертикаллю.

В 1895 році, по дорозі з Будапешту на Львів, у Скотарське заїхав Іван Франко.  Жив у місцевого письменника Євгена Фенцика (його донька якраз вчителювала у Скотарському). 

В 1889 р. Скотарське було об'єднане з сусіднім селом Свалявкою.

В 1910 р. в Скотарському проживало 1085 жителів, з них 120 були німцями (звідси така впорядкованість і чіткість панорамних видів на сільські вулички), 80 - угорцями, а 885 чоловік - русинами-українцями. З вірою було так: 23 протестанти, 924 греко-католика і 120 іудеїв - отже, село було майже-містечком, раз сини Ізраіля тут жили й працювали у майстернях.