Той з храмів, котрий трохи нижчий і скромніший - бежевий римо-католицький костел св. Короля Іштвана (Степана) (вул. Незалежності, 1/3). Його зведено в 1780 р. Годинник на вежі костелу — не справжній, а намальований. Така риса характерна для багатьох храмів Закарпаття. За традицією, храми тут прикрашали годинниками з метою не лише підказати парафіянам час, а й нагадати, що одна з годин виявиться для кожного з людей останньою. Якщо в громади не вистачало грошей на коштовний дзиґар, парафіян «лякав» намальований циферблат.

Напроти костелу — лютеранський парафіяльний будинок з високим дахом, у котрому приховано аж кілька повноцінних поверхів.

А поруч — найдавніший та найпоказніший храм Тячева: готичний однонавний кам’яний реформатський костел (XIII – XVIII) з триярусною дзвіницею. Ось тут вже годинник справжнісінький і досить старовинний. Храм - найвища споруда міста. І, здається, пальму першості в нього ще довго ніхто не відбере.

А ще в костелі, якщо пощастить потрапити досередини, потрібно розглядати не стіни чи вівтар (там все ДУУУУУУУУУУУУУЖЕ скромно і мінімалістично, див. фото поруч), а піднімати очі вгору. Тоді-то й приверне вашу увагу древня кесонова стеля з поліхромією 1748 р., а також дві стели з іменами загиблих в обох світових війнах. Кесонів на стелі 200 - можна перерахувати, а також пошукати ті з них, на котрих зображено русалку, дракона, лева та пелікана, символ материнської любові. :о) Стіни храму теж колись мали розписи - вони існували ще наприкінці ХІХ ст.

До 1944 р. при святині зберігалася найбагатша бібліотека Мараморощини та міський архів Тячева. Історія в споруди контроверсійна. За однією з версій, цей храм заснував угорський король Лодіслав Великий як римо-католицький костел. Версій є кілька - за ними поява святині датується то ХІІІ, то XV ст. Споруда «змінила віру» в 1556 року. Від ХІІІ століття в храмі збереглися стіни на всю висоту та два вікна-щілини в глибоких нішах — це теж чимало! Вузькі вікна можна трактувати як певну інкастелізованість храму - а можна і як захист від холодного вітру в часи, коли скло було дорогим предметом розкоші. Найдавніша частина костелу, ймовірно, східна стіна апсиди з романськими віконцями.

За довгу свою історію костел неодноразово перебудовувався та реставрувався. Та після капітального ремонту 1810 р. зовнішній вигляд споруди змінився не сильно. Саме тоді до храму добудували трирівневу башту-дзвіницю з годинником. Орган у храмі датований 1853 роком.

Особливо гарним храм здається в кінці квітня - на початку травня, коли зацвітають сакури та каштани навколо. Більше про святиню можна почитати тут.

Біля костелу встановлено бронзове модерністське погруддя відомого угорського художника Шимона Голлоші (урочисто відкрите 1 травня 1992 року, скульптор Еміке Товт, Угорщина), що проживав у місті з 1914 р. Його картини, написані в Тячевому, демонструються в наші часи в Національній галереї Будапешта.

На будинку, де жив Ш. Голлоші встановлена меморіальна дошка з написом на українській та угорський мовах.

Від реформаторського костелу видно шпиль ще одної святині Тячева — греко-католицької церкви Діви Марії (1852), що розташована неподалік від місцевого автовокзалу (безколесним туристам на замітку: рух автобусів тут, на жаль, не надто жвавий). По дорозі до неї, на вул. Лайоша Кошута розташований бюст власне Лайоша Кошута (1802-1894), видатного угорського державного діяча, революціонера та юриста, прем’єр-міністра та президента Угорщини в часи Угорської революції 1848-1849 рр. На цій же вулиці є й пам'ятник Тарасу Шевченку.

В центрі міста, серед буяння сакур - погруддя (чомусь золоте) танкісту Вайді, який загинув під час боїв за визволення міста в 1944 році. Поруч невеликий, але монументальний пам'ятник Небесній Сотні.

Наступні два квартали на захід від меморіалу Небесній Сотні з одного боку вулиці засаджені все тими ж прегарними сакурами. З іншого ж боку помітно не лише старі хати з різьбленими дерев'яними ґанками, а й одноповерхову споруду з високими вузькими вікнами. Це колишня синагога, зведена у 1904 році громадою місцевих євреїв-ашкеназі.

Від синагоги вже добре видно гарненьку міськраду - сучасну майже ратушу з невеликою башточкою з флюгером. Стоїть вона на перехресті, не проминути. Натомість райрада (поруч з реформаторським храмом) - стандартна адміністративна споруда радянської доби, що має клонів по всій території колишнього СРСР. У нас у Кам'янці-Подільському міськрада - точнісенько така сама.

Православний храм Тячева - абсолютний новобуд в дикому і непритаманному для Закарпаття типу-московському стилі.

Де зупинитися? Та тут вибір чималий. Ми ночували у готелі "Світлиця": дешево і нормально. Поруч було ще з півдюжини готелів та мотелів.

Тячівський район відомий своїми археологічними пам'ятками. Зокрема, на території села Руське Поле виявлено городище Капуна (VI-IV ст.до н.е.), Карпатські кургани (ІV-ІІІ ст.до н.е. - ІІІ ст. н.е.) та дуб віком понад 400 років.

В с.Біловарці та м.Тячів - рештки поселень куштановицької культури (VI-IV ст. до н.е.).

Поселення давніх епох: раннього палеоліту (50 тис. років тому назад) виявлено у с.Діброва, пізнього палеоліту (30 тис. років тому назад) у с.Велика Уголька та городище епохи раннього заліза (ІХ-VI ст. до н.е.) у селищі Солотвино, тощо.

Пам'ятками архітектури являються дерев'яні церкви: Миколаївська ХVІ століття в селі Колодному, Миколаївська в селі Діброва та Михайлівська в селі Нересниця (ХVІІІ століття).