Я про "Соколи" і в "Фокус" написала

Моя закоханість в сецеcію прогресує з кожним роком. Мистецтво заради мистецтва, пустотливе прикрашання осель ганочками, балкончиками, еркерами та башточками, вітражі на сходових клітках, заплутані меандри орнаментів на паркеті, важкі дерев'яні двері і складний силует дахів - остання хвиля бурхливого само-експресіонізму, коли раптом виявилося, що палаци не обов'язково належать магнатам і не обов'язково є гігантськими за розмірами.

Сліди чиєїсь далекої радості існування найлегше шукати на теренах Галичини. Руйнація та пошарпані стіни, здавалося б, повинні надавати віллам і палацикам характерного амбре нечищеної зранку щелепи - та солодкий присмак відмирання не паморочить мої органи відчуттів. Як будь-який закоханий, я не помічаю виразних для сторонніх недоліків.

Облишмо на потім житлову забудову початку ХХ століття. Поговорімо про будинки, які використовувались товариством і прикрашали чи не кожне західноукраїнське місто свого часу. Поговорімо про "Сокіл".

UPD. Потрібно було кілька років, щоб побачити: серед "Соколів" на наших теренах було чимало й неокласицистичних споруд. Але все одно - сецесія і еклектика на перших позиціях.

1866 рік. Дуже, дуже давно. Саме тоді на теренах Польщі зароджується гімнастичне товариство "Сокіл" (Polskie Towarzystwo Gimnastyczne "Sokol"), покликане згуртувати навколо себе польську молодь в гонитві за струнким та сильним тілом і - в якості додатку - таким же струнким та міцним духом. Що цікаво - рух зародився у нашому Львові, а ініціаторами створення "Соколу" були Клеменс Жукотинський та Людвік Гонтельталь.

Століття панування манірних панночок, які втрачали свідомість з найілюзорніших причин, та романтичних юнаків з увігнутою досередини грудиною залишаються позаду. Бліда шкіра виглядає нездоровою. Відсутність м'язів викликає зневагу. А за кілька років відродяться феніксом завмерлі в далекій, здавалось, історії Олімпійські ігри.

Футбол запанує на зелених галявинах. "Гімнастика" позбавиться статусу раритетного слова. Все буде не так. Світ швидко і енергійно крокує до нового життя. Революція смаку скоро потужним цунамі знесе з постаментів обтяжливі криноліни, задушливі корсети та важкі багатоярусні куафюри. Зміниться жінка - так, як не змінювалась, напевно, ще з неандертальських часів.

Вже з 1867 року "Сокіл" діє як легальна організація, яка згуртовує молодь в так званих гніздах з метою покращити її фізичний стан та збільшити національну свідомість. Власне, назва "Сокіл" з'являється лише у 1869р. Аж до 1884р. Товариство діє лише у Львові - та невдовзі поширює крила на всю Галичину. У 1892р. організовується Зв'язок Польських Гімнастичних Товариств Соколиних у Австрії, у 1893 - Зв'язок Соколів Вєлькопольських (пізніше перейменований на "Зв'язок Соколів Польських у Німеччині"), 1894р. - Зв'язок польських Соколів у Америці, з 1905 року "Сокіл" діє на теренах Росії, а з 1911 - у країнах Західної Європи. Материнським гніздом, з якого здійснюється керівництво всіма Товариствами, вважається відділення у Львові.

З часу балканських воєн у "Сокола" з'являються конкуренти - різного штибу військово-спортивні товариства, як, наприклад, "Січ". Не бажаючи втрачати своїх соколят, керівництво вирішує створити власні військові формації - так звані польові соколі дружини. Керує ними капітан резерву Юзеф Халлер. В другій половині 1913р. перемагають у конфлікті всередині товариства противники існуючого розподілу в конфлікті з Російською імперією, які не погоджувались на подальший розвиток "Сокола". Наслідком стало зменшення польових змагань у "Соколі". Та досить з нудними фактами.

Особливістю "Сокола" була виховна та патріотична робота з молоддю, при цьому військова муштра лишалася поза стінами товариства.

А так як велика частина Західної України - по Збруч - входила до складу Польщі, то мода на "Соколів" швидко запанувала і на Покутті, Буковині та Галицькому Поділлі.

Ось, приміру, моє місто-фаворит Чернівці. "Сокіл" тут створюється у 1893 році, існує (принаймні, язнайшла саме такі дані) до 1938 року включно. У 30-х роках ХХ століття головою Чернівецького Сокола був такий собі Клеменс Колаковський. Як шкода, що не знаю, в якому саме будинку розміщалось товариство в столиці герцогства Буковина - адже, враховуючи непоганий стан збереження старої забудови центру міста, та гарна (а інших для потреб "Сокола" не зводили!) кам'яниця мала б прикрашати місто над Прутом і тепер.

Як прикрашає тиху вуличку ім. Князя Коснятина у Снятині стара будівля з незвичним дахом. Зовсім поруч - високе урвище над тихим мілководним Прутом. Тут надзвичайно мальовничі сходи сонця. В цей час біля будинку тихо - та за кілька годин, по обіді, він зазвучить, засміється десятками дитячих голосків. "Сокіл" використовують у Снятині майже по призначенню: як Центр дитячої творчості.

Багато хто звертав увагу у багатій на сецесію Коломиї на незвичний будинок неподалік від бундючного меморіалу пам'яті тих, хто поліг під час боїв Другої світової. Це теж колишній будинок "Сокола", який створив тут свій осередок у 1885р. - і як добре, що він зберігся до наших днів!

Про Калуш ось нічого не скажу, погано знаю місто. Але кілька старих світлин бачила. Гарна споруда.

Та самий привабливий на Прикарпатті "Сокіл" вгніздився, як і годиться, в столиці краю. Я була у Станіславові не раз, і скажіть мені, як могла не знайти цей витончений об'єкт бажань, добре знайомий зі старих світлин міста? Івано-франківський "Сокіл" знаходиться неподалік від серця міста - його чудової, конструктивістської ратуші. А злетіли "Соколи" у Станіславові ще 1884 року.

Сусідня з рідним Кам'янцем область, яку обожнюю понад всі інші території України, теж має чим похвалитися перед мисливцями за "Соколами". Почнемо по порядку - рухаючись трасою з Кам'янця на Франківськ. Першим гніздів'ям "Сокола" на цьому шляху являється Чортків. Чепурний, карамельний будиночок, який сховався у затінку адміністративних споруд у самісінькому центрі міста, по вул. Івана Франка, 1. Таку красу зводили аж 4 роки: з 1908 по 1912. Що цікаво: у скупих, нечастих згадках про чортківський "Сокіл" знайшла ось таку деталь: у місті соколята не лише займалися ігровими видами спорту та пропагували здоровий спосіб життя, а й вивчали пожежну справу. Зараз у приміщеннях колишнього "Сокола" розмістився Народний Дім, який носить ім'я славетної землячки Чортківщини - співачки та артистки Катерини Рубчакової (1818-1919). Цікава симетрія чисел, чи не так?). Пам'ятник Катерині Рубчаковій вже десятиліття прикрашає сквер перед "Соколом".

А в самому Народному Домі зараз діють Народний аматорський театр ім. Панаса Карабіневича, Народний аматорський ансамбль "Чайка" (ще одна пташка!), Народний аматорський духовий оркестр, кіностудія "Аматор", ВІА "Меломани", вокальний ансамбль лемківської пісні "Яворина" та ще з півдюжини інших, не менш народних та аматорських гуртків. І це є добре :).

За 30 км. на захід від Чорткова лежить старовинний Бучач, де теж збереглося гніздо "Сокола" понад тихою Стрипою. Неподалік міської гімназії виситься будиночок, башту якого можна побачити віддалік - та навіть з іншого берега річки, коли прямуєш з автовокзалу до центру міста і шедевральної ратуші Б.Меретина. Кам'яницю звели у 1905р. на кошти населення міста, куди у 1939р. переїхав районний будинок культури, який міститься тут і посьогодні. При Будинку культури діють 9 народних колективів: самодіяльний театр, театр юного глядача, літературно-музичний театр "Муза", театр сатири мініатюр, духовий оркестр, ансамбль класичної музики "Опус", хорова капела, вокально-інструментальний ансамбль "Орфей", ансамбль народної музики "Радограй".

Щось путнє сказати про теребовлянський "Сокіл" поки не зможу. Але література про місто є, якось потрібно буде в неї зануритися. Тим більше, будинок зберігся.

А ось у Бережанах будинок "Сокола" якщо й зберігся, то у дуже зміненому вигляді. Я не побачила. Теж саме можна сказати і про тернопільську кам'яницю, що належала Товариству, яке з'явилося у місті ще 1885 року. В колекції маю ще стару поштівку із зображенням збаразького "Сокола". Чи існують ці будинки зараз - завдання, з яким постановила собі справитись найближчим літом.

Що маємо на батьківщині Товариства? В Стрию, куди "Сокіл" прилетів ще у 1888р., будинок з великим птахом над входом все ще стоїть, хоча й обезпташений. Гарний, до речі, будинок. У Золочеві, навпаки, шукати варто - бо дім зберігся. Чи звели споруду при появі "Сокола" у 1892 році. а чи кількома роками пізніше - не відаю. Будинок дуже характерної для Товариства архітектури знаходиться неподалік старовинного дрогобицького костелу та пам'ятника Юрію Котермаку. Тут все як потрібно: струнка башта з високим шпилем, балкончики та статуї. Адже відомо, що з 1890р. у місті діяв осередок "Соколу". У затишному, смачному (лише власні асоціації, нічого більше!) Самборі неподалік ратуші та одного з міських костелів збереглася споруда. яку впізнала на старій поштівці початку ХХ століття: "Сокіл", звичайно! Тут Товариство почало діяти одночасно з Дрогобицьким гніздом, у 1890 році.

У тому ж році воно запрацювало й у Яворові. Наступного року з'являється не лише "Сокіл-ІІ" у Львові, а й відділення у Бродах. Маю кілька десятків старих зображень міста - і не менше нових, а от стара картинка досить поганенької якості. Хоча лише на ній видно пташку на даху - а без неї бродівський "Сокіл", котрий все ще твердо стоїть на ногах, чомусь нагадує синагогу. :о) Сокаль (заснування Товариства у 1891р.) залишається для мене поки що terra incognita.

До речі, у Польщі "Сокіл" все ще існує.