Карта
Координати: 49°08′27″ пн. ш. 26°45′19″ сх. д.
Кілька років тому моя інститутська подруга Тетяна, дізнавшись, чмм я зараз займаюсь, сказала: "Тобі треба з'їздити в Ясенівку під Ярмолинцями. Ми там костел бачили".
Треба - то й треба. Тільки з'їздити - це не зовсім про мене. Їздила я до сусідньої Куяви-Соснівки, а в Ясенівку йшла полем - там недалеко. Куявська медсестричка родом з Соснівки підтвердила, що костел є, зараз навіть діючий, а в радянські роки там був клуб. Ще щось є старого, крім костелу? Та немає, каже.
І таки вже немає, хоч було. Дерев'яно-казена Ясенівка замінила більш виразну стару назву Сказинці - і присипала мороком давню історію села. Сказинці ж були відомі ще з початку XV ст. як власність Ярмолинських гербу Корчак. В другій половині XVII ст. поселення відійшло в якості весільного посагу Анни Ярмолинської до рук інфляндського мечника Яна Шьопінга (Jan Schoeping). А вже через покоління, в 1710 р. дочка Яна й Анни, Констанція вийшла заміж за звенигородського старосту Міхала Матеуша Марковського (Michal Mateusz Markowski, помер в 1745 р.) - і Сказинці відійшли вже до Марковських. Після смерті Міхала Матеуша, 3 січня 1746 р. в Ясенівці зібралася вся родина (тільки дітей було семеро: 5 синів і дві дочки) - ділили незліченну спадщину. сказинці дісталися молодшому сину від першого шлюбу, Францішку Марковському (1727-1806), поки що юному насліднику, а в майбутньому - активному громадянському діячу і багачу, барському конфедерату і саноцькому каштеляну. Ще Францішек увійшов до історії як затятий сутяга - добивався справедливості через суди, а часом не гребував навіть збройними нападами на кривдників. Близько 1760 р. оселився на стало в Сказинцях, де й звів панський двір - досить скромний зовні, одноповерховий. Ну і що, що скромний - на Поділлі це був один з найперших панських дворів такого штибу. Був - ключове слово.
Інтер'єри натомість скромністю не страждали. Мармуровий камін і люстра з позолоченої бронзи в одному покою, древні гобелени на стінах іншого, і майже в усіх кімнатах - древні дорогоцінні меблі - з часів Людовіка XIV і пізніших. Один комплект меблів було куплено в сусіда-Потоцького з Савинців. Після революції саме цим комплектом було "умебльовано" клуб в Плоскирові-Хмельницькому. Нема на цей сюжет сучасних Ільфів і Петрових...
Найціннішим було бюро з шуфлядками і годинником від майстра Мартіна Верне (Martin Vernis, XVII ст., подарунок короля Людовіка XIV великому гетьману коронному Адаму Миколі Сенявському, а пізніше бюро належало Чарторийським. В 1918 р., за кілька місяців до цілковитого знищення Сказинців це історичне бюро купив граф Йосип Потоцький з Антонін, який встиг вивезти меблевий релікт до Варшави - де бюро й знайшло свою смерть в полум'ї Другої світової).
Експонатом № 2 було фортепіано з лірою та 5 педалями з позолоченими бронзовими каріатидами замість ніжок. А ще був родинний архів (близько 200 документів лише з XVIII ст. Врятувати вдалося лише одну папку) і бібліотека на 1000 томів (більшість зборів до Першої світової війни було перевезено до Бібліотеки Оссолінських у Львові). Деякі книжки були колись власністю родини Підвисоцьких з Рихти, а також Яна-Віктора Грейма і Германа Головинського. В графічному відділі зберігалося близько 60 акварелей Яна Пьтотра Норбліна (Jan Piotr Norblin), між іншими серія "Польські костюми" з 1817 р. Були портрети королів в людський зріст, ордени Білого орла і св. Станіслава, колекція старого англійського фаянсу, веджвудська порцеляна тощо.
Навколо двору був розбитий парк з липовою алеєю - й сліду його не лишилося.
В 1903 р. Сказинці дісталися Казимиру Правдзіц-Залеському (Prawdzic-Zaleski), одруженому на Ядвізі Марковській. А далі вже була революція.
Сильно зарослий прибудовами костел Здвиження було зведено в 1803 р. (парафія діяла вже з 1789 р.). Була ще Михайлівська церква з 1750 р., не збереглася.
