Координати: 49°05′02″ пн. ш. 26°55′12″ сх. д

Понад 2 тис. жителів. Перша документальна згадка - 1530 р. 

Карта

В минулому замок. В минулому панський маєток. В минулому статус міста (його поселення отримало наприкінці XVIII століття). В минулому статус райцентру радянських часів. В минулому й смачна, десертна назва СолоДківці (саме так село до цього часу називається в польській транскрипції, саме в такому варіанті воно навіки увійшло до світової літератури, потрапивши на сторінки трилогії Г. Сєнкевича). Справжнє морозиво, солодке і холодне: СолоДківці на річечках Студні і Студениці. Ще ХІ том польського "Словника географічного Королівства Польського" (1890 р., с. 58) зазначає: "Солодківці, помилково Солобківці або Солотківці". Але засіяне цукровими буряками Поділля радянських часів перелякано тікало від манірності і солодкавості. Що ж, будуть СолоБківці. Тим більш, вже на австрійській карті 1910 р. поселення назване саме так. 

Наступна ж цитата з "Словника географічного...": "Село, яке називають містечком". А ось тут нічого не змінилося. І дотепер Солобківці мають скромний сільський статус, хоча на більшість сіл Ярмолинецького району мало схожі. Завеликі вони, Солобківці, з багатоквартирними будинками, з чималим  універмагом, з велетенським як на село костелом, з площею, на якій умістився б і райцентр. Хоча - бідні, і це видно. Понищені ферми, зруйноване лікарняне містечко, клуб, що от-от завалиться на парафіянина УПЦ КП, який прийшов до розташованого поруч стра-а-а-ашно скромного храму (який ховає в собі, як матрьошка, рештки старішої споруди)...

Але й 122 роки тому було не солодко: "містечко убоге, з дерева переважно збудоване". Жило тоді в Солобківцях 2445 людей, з них 930 - іудеїв, а, отже, були і майстерні (все-таки 64 ремісника), і крамниці - цілих 12. Але бідні, так буває. Було тоді в містечку дві церкви: щойно зведена мурована Успенська (1888р., 1667 парафіян) і дерев'яна Покровська з 1739 р. розташована у центрі поселення. Стояв тоді у Солобківцях мурований домініканський костел св. Йосипа, зведений близько 1650 р. на кошти Яцка Шомберга. Кояштор закрили після польського повстання у 1832 р.

Шомберги (часом зустрічається варіант Шемберги) взялися за Солодківці по-справжньому - і на початку XVII ст. звели тут оборонний замок. Тоді все Поділля обростало мурованими твердинями - часи були непевні, татари та турки стали ще тією головною біллю. Замок описав у своєму щоденнику шпигун та мандрівник Ульріх фон Вердум:

"Це розташоване на схилі невелике місто, яке оточене з трьох боків мочарами та струмками. Обабіч нього височить замок з кам'яною фортифікацією у вигляді зірки зі стінами та вузьким сухим ровом".

(Цитата за статтею В.Захар'єва "У Солобківцях все було: і солодке, і гірке" з хмельницької газети "Є").

Замок, ще й мурований, ще й у формі зірки. Зірка - отже, бастіонна система, отже, гарне європейське планування. Помітив фон Вердум і напівзруйнований костел за міським муром, і кілька церквів. 

В 1750 році Ігнацій Гумецький облаштував у Солодківцях шпиталь - цікаво, чи не на місці радянського лікарняного містечка (зараз там руїна і запустіння, в живих корпусах діє заклад для літніх людей). Гумецькі довго володіли цією місцевістю, мали тут чималі маєтності. Були ще дерев'яна синагога та іудейський дім молитви. До однокласної школи поспішали учні - на час виходу "Словника" їх було 71.  

Поруч тоді розташовувалося два фільварка з незвичними назвами: Погонь Французький та Погонь Жидівський. Належали вони якійсь пані Гасдорф (Hasdorf). В самих же Солодківцях мешкала та тримала фільварок пані Белціковська. Якщо вірити бабусі, з якою я розмовляла в Солобківцях, досить скромний і страшно поруйнований маєток знаходився на місці, де стоїть зараз костел. Він достояв аж до 1980-х, коли його до камінчика розібрали. Чомусь зустрічається думка, що одна з вцілілих маєткових споруд (ледь не сам палац) отримала нове (і досить капарне зовні) життя у вигляді церкви - вже не видно колони, які прикрашали будівлю. Та старожили наполягають, що це ніякий не маєток, а 70-річний клуб (його зала зараз і валиться, а основна частина пішла на церкву. символічно). Я старожилам вірю. 

 "В околицях Солодківців, особливо з боку Савинців, безліч є курганів, невідомо яких часів" - ще одна цитата зі словника. Думаю, зараз більшість з тих поховань розорані. 

Не здивуюсь, якщо сучасні Солобківці до цього часу про-комуністичні: найперший на Поділлі масовий страйк в 1905 р. був саме тут, і підняли його брати Стозуби. На сході села замучені біднотою селяни прийняли постанову, яка вимагала підвищити їхм щоденну плату до 50 коп навесні і до карбовнця улітку. Постанову понесли пану Радлінському, який випустив на делегацію собак. Сарафанне радіо рознесло вістку про це по околицях -і  невдовзі страйком були охоплені також Кам'янецький та Проскурівський повіти. Заколотників посадили до в'язниці у Новій Ушиці, але поміщики таки погодилися платити більше. 

У 1923 р. Солобківці стали райцентром (і пробули ним до 1959 р.), тут звели лікарню, ясла, сільбуд. хату-читальню. На споруду середньої школи у 1938 р. пішло каміння зі зруйнованих костелу та церкви. 

Зараз туристу у Солобківцях нічого робити. Згідно з сільської сторінки в одній з соцмереж, головна утіза солобківчан - це крепко вмазати. Дуже крепко.