Карта
Координати: 49°19′07″ пн. ш. 26°55′43″ сх. д.
Близько 900 жителів. Село відоме з XVIII ст. Назва - начебто від постійних скарг місцевих мешканців. На все. :о)
Ну от я і потрапила в Скаржинці.
Ні, ви не зрозуміли всіх прихованих змістів фрази - якщо лише ви не мешканець Хмельницької області.
Є власні назви, котрі швидко стають загальними - як то було з унітазом, ровером, ксероксом і памперсом. Скаржинці - саме той випадок. Буковинці прореагують на "Мусоргського, 2", львів'яни - на Кульпарківську. Це місця, відомі всім в області. Коли десь у соцмережах трапляється неадекватний персонаж, відразу цікавляться, як давно у Скаржинці/на Кульпарківську/Мусоргського, 2 провели інтернет. Коли хтось пропонує щось дивацьке, його питають, чи він, бува, не зі Мусоргського,2/Кульпарківської тощо. Бо там - дурки.
Про те, що обласний психо-неврологічний диспансер сусідує з дуже старовинним парком, я знала ще з 1990-х. Думала, від власне садиби ніц не лишилося - і помилялася. Садибний будинок Маровських (саме цьому роду Скаржинці належали з початку ХІХ ст.) зараз слугує сільрадою, поштою, бібліотекою, АТС і ФАП - за сумісництвом.
Не думайте, що якщо сільрада - то знайти її буде просто. Без допомоги місцевих не справитися - тому звертайтеся, бо дуже вже хитро і затишно Маровські вибудували собі помешкання. Орієнтиром буде власне центр - зі школою і церквою, що будується. Біля церкви якраз і доведеться звертати вглиб села, до ставків і залишків парку з екзотами (тут до цього часу росте понад 130 вікових дерев). Великий парк, спокійна оаза, з 1952 р. бачить не панів, а хворих ХОПЛ - обласної психлікарні. Останні роки тут ще й хоспіс для хворих на СНІД розташований. Невеселе місце.
В ставках колись за наказом Маровських розводили рибу, а на найбільшому плесі був острівець, засаджений фруктовими деревами.
Більше про сади Маровських знає моя подруга Ірина Олійник (Ольховська), хмельничанка з корінням з Перегінки по сусідству зі Скаржинцями. Ось її спогади:
"Можу розповісти, як розбарахолили маєток Маровського в Скаржинцях. Мій прадід, Степан, був заможним й до останнього тримався, але цікавість взяла гору й пішов подивитись, що там і як. В саду валялись щепи яблунь, ну й книжки лишились не розкраденими. Він взяв зо 20 чи більше тих яблуньок і книжку. То була "Земля" Ольги Кобилянської. Посадив їх в шаховому порядку просто навколо хати згідно з порадами з книжки. За якийсь час з якимось військом, точно не скажу з яким, повернувся пан Маровський. Ходив по хатах і як знаходив щось своє, то тих селян били нагайками. Дійшла черга до прадіда, виніс він сам ту книжку, ну і яблуньки ж не сховаєш навколо хати. Але Степана Зорія не били, Маровський заплакав і сказав: "Може, тут залишиться хоч один господар після мене" Як виявилось, більшість вкрадених дерев та всього іншого була безладно розкидана і змарнована... Біля хати ще є одна з тих яблуньок. А в парку Маровського в Скаржинцях й досі квітне весною тюльпанове дерево. За розповідями, він посадив його біля могили свого малолітнього сина. В парку були павичі, цесарки, лебеді, фазани.
Маровський якось найняв сільських хлопчиків, щоб посадили йому поле кукурудзи. Ті садили-садили, втомились - й закопали посеред поля два відра кукурудзи в одній ямі. Навесні півполя кукурудзи не зійшло, зате по його центру виріс розлогий кукурудзяний кущ. Маровський зібрав всіх тих хлопчиків, показав їм результати їхньої праці, але нікого не покарав".
І ще додає про прадідову хату: "Коли розбирали стару хату, цю книжку ("Землю") і півмішка катеринок знайшли на горищі. З катеринками цікава історія: євреї надурили місцевих селян і містян, викупили в них за папірці золоті п'ятаки (монети). Це було масове явище, мешканці Проскурова, за переказами, поскаржились петлюрівцям на таке шахрайство, зрештою, підрозділ Самосенка скоїв єврейський погром у Проскурові та Фельштині".
Церква у Скаржинцях нова - з колишніх храмів села (а тут були і костел, і церква) не лишилося нічого.
І нічого, ну нічогісенько у Скаржинцях про сумнівну репутацію села не нагадувало - хіба дивне поєднання брукованої дороги-"соши" з типовими п'ятиповерхівками. Таке "село зустрічає місто" - образ трохи диссонуючий, але абсолютно не буйний. Без галоперідолу.
