Селище міського типу, розташоване в Красилвському районі, на річці Ікопоті, за 20 км на північ від районного центру і в 9 км. від залізничної станції Антоніни. Добиратися сюди можна як з Хмельницького, так і з Теофіполя чи Старокостянтинова. Ходять бусики і маршрутки. Неподалік є ще станція Антоніни.

Населення (за даними 1998 року) – 2,9 тис. чоловік (досить мало, враховуючи, що ще в 1959 році тут проживало 4,7 тис. чоловік). Палацово-парковий комплекс - в самісінькому центрі поселення, не проминете.
Перші згадки про це поселення, яке до другої половини XVIII cт. називалося Голодьками, зустрічаються в історичних документах другої половини 14 ст. В ті часи село перебувало у власності великих феодалів Острозьких, Заславських, Любомирських, Сангушків та Потоцьких. Протягом XIV-XVII ст. ця місцевість дуже терпіла від спустошливих набігів кримських татар і турків. Так, 1593 року татари пограбували і спалили село.
В 1760-х роках тодiшня власниця села Барбара Сангушко вiддала Голодьки у довготермiнове користування регенту коронної канцелярiї Iгнацiю Мальчевському, який був одружений на її сестрi Антонiнi. Закохане подружжя оселяється в Голодьках. Iгнацiй будує тут палац, а незабаром розпорядився закласти на берегах рiчки Iкопоть парк, який з часом став одним iз найкращих на Волинi. Парк був багатий на екзотичнi дерева, кущi, мав велику колекцiю квiтiв. Шикарну садибу Iгнацiй Мальчевський назвав iменем своєї коханої дружини Антонiни. Ця назва згодом прижилася й до села.

З 1797 року Антоніни входили до складу Волинської губернії. У 1812 році князь Сангушко побудував в Антонінах кам‘яний, дивовижної краси палац. До наших часів збереглися флігель палацу (ІІ половина XVIII ст.), мурований манеж початку ХІХ ст. та три брами з розкішною огорожею.
З 1823 року в Антонінах діяла кріпосна мануфактура по виробництву сукна, було засновано конезавод, а 1845 року неподалік від села почала діяти цукроварня, яка незабаром стала власнітю графа Потоцького.
Напередодні першої світової війни селище було волосним центром Ізяславського повіту Волинської губернії. 1913 року тут проживало 2009 чоловік. У містечку перебували волосні установи, поштово-телеграфна станція тощо. Вражав своєю красою і архітектурною витонченістю багатоповеровий палац Сангушків-Потоцьких з просторим гаражем на 9 автомобілів, електричною станцією, оранжереями, величезним каретним двором.Тут було кілька сотень верхових рисаків, близько півтисячі мисливських собак.
Селянські ж хати тут були невеликі (16 на 8 аршинів), без фундаментів, вибудовані з дерева чи глини. Вони ділилися на дві половини – комору та житлову частину, де часто тулилося по 8-12 чоловік. До цієї ж хатини на зиму забирали телят і ягнят.
Злидні та антисанітарія призводили до частих пошестей. Лише 1867 року від холери померло 46 жителів Антонін. В 1898 році тут було нарешті відкрито приватну аптеку, а 1913 року – невеличку лікарню на 5 ліжок, яку обслуговували лікар і фельдшер.
Парафіяльна школа та однокласне міністерське училище працювали в Антонінах з 1864 року.

Зараз, кажуть, садиба тихенько помирає...