Давайте я дуже швидко пробіжуся по архітектурних цікавинках села, щоб потім розказати про княгинь у вінку з гусячого пір'я. Бо вони такі, що ах... Ну, самі ж бачите.
Цікавинки почнуться вже на трасі Р24 (сам Великий Ключів лежить в кілометрі на захід від цієї автодороги). Це мозаїчна зупинка - дітище наймилішого з проявів радянського монументалізму. Звісно ж, загиджена клаптями оголошень і через це завжди пуста. Люди сприймають такі от занапащені байдужістю А-павільйони як громадські туалети - і тримаються від них осторонь, навіть коли чекають на автобус саме в цьому місці. А зупинка - класна, у квітах і півниках.
Далі - в'їздна... гм, ну не стела ж? І не знак. І не панно. А що тоді? Ну ок. хай буде знак. У яблуньках і полуничках. З цифрою "1416" - датою першої згадки про Великий Ключів у документах.
Звісно, в селі є умовно дерев'яна церква. Виблискує бляхою на велетенському місцевому цвинтарі у центрі села триверхий храм св. Параскеви П'ятниці з 1865 р. Це вже принаймні четверта церква у Великому Ключеві: перша була ще на початку XVI с., друга з'явилася через 200 років, але за якийсь час згоріла. Третю поставили наприкінці XVIII ст. Вона теж згоріла - у 1861-му. Четверта стоїть до цього часу. Під бляхою деревина там париться вже біля 140 років: для гуцулів було фист модно і гарно оббивати храми дефіцитним і сяючим залізом.
Красиві ковані хрести, певно, теж ще з тих часів - тут лише сподіватися, що їх не замінять на дешеві штамповки з Прому, як це вже сталося у сотнях інших українських храмів.
Дзвіниця у церкви велетенська, зведена теж із дерева, стоїть від храму далеченько.
Красива довга одноповерхова споруда з цифрами "1926" над входом - певно, стара ключівська школа. Бібліотека теж розташована у споруді, досить старій на вигляд.
Тепер про княгинь і гусячий вінок.
Це НЕЙМОВІРНО красиво. Це унікально. Це автентично. Але побачити такий гуцульсько-покутський звичай не на сцені, а у реальному житті все важче: сучасні дівчата з Великого Ключева воліють виходити заміж у іншому вбранні. А шкода!
От і я бачила ключівських княгинь на фестивалях різного штибу - від XVIII Міжнародного гуцульського фестивалю у Вижниці (серпень-2009) до "Осені весільної" у чернівецькому скансені в жовтні 2017 р. На останньому бачила повноцінний, довгий виступ з повним відтворенням весільного обряду у виконанні колективу "Ключівські візерунки" (керівниця - Марія Бойчук).
Вінок-корону місцеві наречені (їх тут називають княгинями) носили здавна. Крім Великого Ключева таке можна було побачити хіба у Ключеві Малому - і більше ніде у світі. Та вже років 40 з гаком, як традиція згасає. Кілька років тому лише одна жінка могла виготовити таку корону - Параска Кушляк. Вона сама брала свого часу шлюб у такому вінку - і згадувала, що з понеділка по четвер, поки корону не зняли з голови, була змушена спати на руках - зручно вкластися у такому головному уборі неможливо.
Але пані Параска з 1936 року, чи жива ще - не знаю. Більше плетільниць у Великому Ключеві, кажуть, не лишилося. Тільки б не зникла традиція...
Пір'я на таку корону йде під кілограм - потрібно обскубати 3-4 гуски. Пір'я (гарне і пухкеньке, не абияке) купували у селі Сопові неподалік від Ключева. Корона складається з безлічі пучечків, у кожному з котрих по 5-6 зв'язаних пір'їнок. Кілька пучечків - і косиця, квіткана вершині вінка. У її центрі - трясучка, так називають серединку, оздоблену бісером. Золотисті квітки другого ряду - драшпани, їх робили з фольги від шоколадних цукерок (скажіть, ага?:)). Червоні троянди на вінку - "ружки". Низ вінка - "вішивка".
Робити вінок могли лише ті жінки, які мали щасливе сімейне життя. Мене б не пустили, коротше.
У Ключеві раніше одружувалися з понеділка на вівторок або з вівторка на середу. Одягала корону на молоду саме плетільниця. Два невеликих пасма волосся на голові дівчини мастили медом для фіксації. Ці пасма називали мухами. На них зверху клали вишиту смужку, далі - великі уплітки. В короні дівчина спала - куди вже це знімати, а наступного дня йшла до шлюбу у вінку та з розпущеним волоссям.
Раніше кожен елемент корони вдягався окремо, зараз на фестивалях одягають вже готовий головний убір: ніяка програма не витримає автентичного таймінгу. Вінок дві години вдягали. Один вінок! Дівчата-дружки парадували у схожих вінках, але менших за розмірами і без барвінку.
Капелюх нареченого раніше був солом'яним, прикрашеним вишитою смужкою та корою яблуні. У кору у золотистий папір загортали гроші, цукор та жито. Головні убори молодят після весілля прийнято було ховати у подушку і спати на них. Ключівські наречені завжди були у зелених спідницях. Їхні груди прикрашав "фост" (пучки кольорових ниток) та коралі.
