1405 року місто отримало Магдебурзьке право, а вже за 6 років тут захазяйнували волохи: місто і все Покуття було продане на 25 років молдавському господареві Олександру - як бакшиш за обіцянку виступити на боці Польщі проти сусідньої Угорщини. Дипломатичні ігри, де пішаками були прості жителі міста... 

В 1490 р. Коломийський замок пав перед 10 000 бунтівників повсталого Івана Мухи. А наступні 150 років були чи не найважчим в історії Коломиї. Напади татар, турків, волохів практично щороку грабували місто. Тільки палала Коломия в 1502, 1505, 1513, 1520, 1531, 1589, 1594 роках. Не дивно, що з тих часів так мало збереглося міських споруд - лише дерев'яна церква на цвинтарі, і все. Під час одного такого нападу було зруйновано домініканський монастир над Прутом, а ченці були повішані на хрестах кляшторного цвинтаря.

Тільки в 1612 році турки й татари нападали на Покуття тричі.  Це ще не рекорд - в 1618 році було чотири напади. Польська хроніка за 1621 р. засвідчує: "Місто татарами спалене і люди з нього вибрані", а за 1624 р. є запис, що татарами місто "з грунту знесене". Під час чергового нападу в 1626 р.в місті вже нікому і нічим було чинити опір ворогу.

Та пожежа нарешті навчила міщан однієї важливої істини: не хочеш, щоб майно згоріло - будуй краще з каменю. І Коломия почала вбиратися в кам'яні шати.

Як і багато інших прикарпатських міст, Коломия багатіла на солі. Сіллю торгували, сіль добували в селах біля міста. У 1565 р. в місті було 50 зваричів солі. А ще місто було чималим транзитним пунктом на шляху до Львова чи Києва. У Коломиї в 1565 р. було 150 пекарів тоді як в Белзі - 34, Холмі - 52, Львові - 53, Кам'янці - 63.

 Місто мало особливі привілеї, які забороняли купцям під загрозою втрати товару торгувати по селах, а виключно тільки в Коломиї. Більше того! Купцям категорично забороняли обминати Коломию. Подібні привілеї були на торгівлю сіллю, а також на право користування на ярмарку тільки коломийською вагою.

    У 1772 р. коли Коломия відійшла до Австро-Угорщини, від міста відійшли села, податки з яких використовувались на міські потреби.

15 вересня 1914 р. в Коломию вступили російські війська. Москалям все було не так. Зруйновано пам'ятник Т.Шевченка, заборонено видання українських газет та книг, закрито українські книгарні і бібліотеки, припинено діяльність товариства "Просвіта", навчання українською мовою в школах, зазнала утисків греко-католицька церква. 1 листопада 1918 р., коли було проголошено ЗУНР,  військовий комітет перебрав владу і в Коломиї.

  Та це ніяк не відміняло Першу світову війну. 15 грудня 1918 р. місто провело на фронт 3-й Коломийський курінь. Сотні коломиян пішли добровольцями в УГА. 15 травня 1919 р. більш як 100-тисячна польська армія прорвала український фронт, 24 травня в Коломию увірвалися румуни, а 16 липня УГА змушена була перейти річку Збруч. 

З вересня 1939 року Коломия стала містом УРСР. Далі була Друга світова.  28 березня 1944 р. радянські війська визволили Коломию. 

Місто знову пригадало, як відновлюватися, як жити далі. Потроху Коломия повернула собі славу промислового міста, хоча її головним багатством була вже не сіль: в місті працювали машинобудівні підприємства, завод будматеріалів, гардинна, щетиннощіткова та паперова фабрики. 

Виросли сірими мутантами-грибами квартали нецікавих багатоповерхівок поблизу залізничного двірця.

Та зберігся старий центр, його кам'яниці, Ратуша, храми, "Сокіл". Працює професійний театр - і це в місті з 60 000 населення!   Місту повернено Народний дім. Функціонують Музей народного мистецтва Гуцульщини, музей писанки, музей історії Коломиї. Є луна-парк. Місто - цілком європейське та чистеньке.