Давайте ми не будемо акцентувати увагу на сварці за цей храм між православними і греко-католиками, яка довго йшла в місті? І на тому, що православні, яким належить храм, вставляли всі можливі патики в колеса реставрації споруди, рішення про яке було прийнято міськрадою в травні 2009 р.? Ми краще про архітектуру.
Гуцульський мініатюрний одноверхий храм - аксакал Покуття. 1587 рік - це не жарти. Дату таку подав у Шематизмах Станіславської єпархії (1920-ті) священик Олександр Русин. Православні храми у місті були вже в 1522 р., про це відомо з Коронної метрики за той самий рік, та тільки місто було в іншому місці. Коломиї довелося "переїхати" після нищівного татарського нападу в 1589 р. І вже на новому місці з'явився Благовіщенський монастир, який підпорядковувався Манявському скиту. При дерев'яному монастирі був і храм - дерев'яний. Ось цей самий, що зараз в ЮНЕСКО? Тут для істориків є поле для дискусій. На дверях цвинтарної церкви в Коломиї начебто збереглися цифри 1709.
Напевно, у XVI ст. храм був трошки іншим: ще меншим (куди ще, здавалося б), тридільним. Хрестовою у плані святиня стала якраз в XVIII ст., коли до основного об'єму з півдня і півночі добудували приміщення. Ще одне відновлення церква пережила у 1845 р. - її реставрував майстер Іван Равюк з коломийського передмістя. На початку ХІХ ст. у храмі з'явився чотириярусний позолочений іконостас у стилі рококо - напевно, його сюди перенесли з якогось з розібраних коломийських храмів. Ікони кінця XVIII ст. у столітті ХІХ-му переписав Теофіл Копистинський. Олійний стінопис з'явився у 1944-1945 рр. (автори Ксенія Кічура та Жигмонт Оріховський), хоча трапляються згадки, що поліхромія походить з 1648 р. Іконостас збережений, тільки побачити його важко - церква майже завжди зачинена. Я от була всередині, але коли служба, не дуже обдивишся іконостас. А без служби не потрапиш всередину.
Григорій Логвин згадував, що в народі квадратову, опецькувату, почорнілу від часу церквицю, оперізану піддашшям, називали "печерицею". Щось в такому порівнянні є - навіть коли свіжа після реставрації деревина ще не чорна.
На північний захід від церкви стоїть дерев'яна двоярусна дзвіниця. Неподалік також чималий хрест в пам'ять жертв Голодомору.
В радянський час (1980) пам'ятку ґрунтовно відреставрували та вивчили архітектори Б.Кындзельський та І. Могитич. Вивчали не лише зовні, а й іконостас XVIII ст. Доведено, що в розписах святині брав участь відомий майстер Корнило Устиянович. В 1983 р. в церкві було відкрито музей писанкарства - тоді ще унікального гігантського яйка-музею не існувало. За час, поки храм був діючим (з початку 90-тих) відбулося варварське втручання в старовинний іконостас.
Благовіщенська церква мала б бути ще з 2013 р. у Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, та те, що громада наробила з храмом та іконостасом, не дало йому жодного шансу на потрапляння в цей престижний список. Як і добудована до святині котельня. Була біля храму у липні 2015 р. Все ті ж самі баняцькі сині верхівки, великий замок на дверях, примітивні гірлянди штучних квітів на них же.
