Під захистом замкових мурів, на території колишнього «могильного саду» ХІХ ст. (кладовища вищого духовенства) розмістився чи не найцікавіший музей Ужгорода — скансен.

З усієї області сюди в 1965-1979 рр. привезли два десятки житлових, господарчих та культових споруд. Музей сплановано не лише як «виставку досягнень» народної архітектури Закарпаття, а й як невелике самостійне село. Площа цього своєрідного поселення - 5,5 га, а планування певним чином повторює саму карту Закарпаття: із заходу на схід музею розташувалися спочатку садиби з рівнинних районів Закарпаття, потім йдуть давні жителі Карпат - лемки, бойки та гуцули, також представлене житло етнічних угорців та румун, що здавна проживають у регіоні.

Серед споруд — 250-літня хата з присілка Ясіні Кевелова, збудована з великих колотих ясеневих колод; трикамерна хата незаможного селянина з Довгого Іршавського району; гуцульська ґражда з с. Стебного Рахівського району; стара хата з с. Тибава зі Свалявщини, в якій, можливо, народився відомий історик, філолог і етнограф Юрій Венелін (Гуца), дерев’яна корчма; типова для угорців хата з чотирисхилим дахом із Вишкова (1879) на Хустщині. Гончарна піч (діаметр остнови 195 см, висота 115 см) виготовлена з каменю - тож не всі споруди музею дерев'яні. 

Та найцікавіший і найвишуканіший «експонат» — барокова лемківська дерев’яна Михайлівська церква з с. Шелестова (1777) з високою баштою-дзвіницею. Що ж за село без храму? Святиня виявилася неабиякою мандрівницею: спочатку з рідного села її перевезли до Мукачева, потім — до Ужгорода. Зведеній без жодного цвяха лемківській церкві довелося-таки познайомитися з цими скоб’яними виробами під час переїздів. "На волі", а не в тепличних умовах скансену, залишилася лише одна шедевральна лемківська церква - у присілку Сваляви Бистрий. 

Шелестівська тридільна церква хоч і в музеї, та діюча (в неділю принаймні служби точно є). В інтер'єрі - чотириярусний іконостас, змонтований з ікон XVII-XVIII ст.