Та й не про виноградарство хотілось мені розповісти, а про славетну Горянську ротонду. В селі, на пагорбі, стоїть один з найдавніших пам‘ятників Закарпаття – храм св. Анни. (Г. Логвин писав про нього як про Миколаївський храм і відносив до Хустського району. Чомусь).
Закарпаття - та межа, де зустрічаються європейські кам'яні готичні або романські храми - і дерев'яні церквиці. Межа католицизму і ортодоксії, межа слов'ян та угорців, межа гір та рівнини. Горянська ротонда - чудовий символ цього прикордоння. Маленька, але міцна, скромна зовні - і багато декорована зсередини, вона живий свідок таких подій, дати котрих ми зазубрювали в школі на уроках історії.
З 1366 р. Горяни належали Другетам, відомому унгварському магнатському роду, та на той час романська ротонда вже була стара як ніч. Коли її точно звели, невідомо. І "точно" у даному випадку - це не про рік, це про століття. Може, ХІ-те. Може, наступне, ХІІ-те. В Угорщині є ще одна старовинна шестиконхова ротонда - в Карчі, тож дехто вважає, що храми є ровесниками. Ротонда з Угорщини була зведена за панування родини Аби - це 1279-1317 рр. З іншого боку, в той час споруду могли лише перебудувати.
Храм складається з двох частин, з яких більш давня – східна - має заокруглену форму (тому й ротонда). Власне ротонда – невелика будівля діаметром 9 м. (за Логвиним – 8 м), з яких 2-2,5 м. приходяться на стіни. Ззовні це заокруглений шестикутник. З трьох вікон, споруджених в різний час, свій первісний вигляд зберегло лише східне (замуроване). Південне вікно знаходиться біля замурованого порталу, над яким зберігся трикутний орнамент. Перекриття ротонди – у вигляді склепіння, купол вкритий ґонтовим шестигранним шатром та підтримується шестигранним заокругленим барабаном. До романської ротонди з заходу в XIV ст. було прибудовано прямокутну передню частину в готичному стилі з дерев‘яною дзвіницею, яка була споруджена пізніше над головним порталом. Вікна та двері обрамлені грубо витесаними кам‘яними порталами. В результаті перебудови ротонда була перероблена на вівтарну частину збільшеного таким чином храму.
В ротонді та в готичній прибудові є фрески XIV - XV ст. в стилі проторенесансу. Зробили їх, мабуть, тірольські майстри після пожежі споруди в 1367 р. Не виключено, що попрацював тут хтось з північноіталійських майстрів проторенесансу: живопис фресок не площинний, фігури зображені в різних ракурсах. Кажуть, автори могли бачити роботи Джотто в Італії. А ще кажуть, схожі розписи були у храмах Падаль-Ком арівців та угорського поселення Лашкод.
Сюжети - біблійні: втеча з Єгипту, благовіщення, остання вечеря і так далі. Чомусь вважають, що місцева інтронізована Мадонна унікальна - бо, ніби єгипетська Мітра Осірісу, прикриває дитяті-Ісуса рота рукою. Ще чомусь придивляються до віслюка - і бачать у нього типовий фараонський макіяж очей (о боже), вперто не помічаючи схожі мистецькі прийоми у зображенні очей інших персонажів фресок. Благовіщення, Мадонну та розп'яття датують власне XV століттям. Видно, що їх кілька разів перемальовували, перш ніж Реформація не утвердилася на цих теренах, заталяпавши розписи вапном на кілька століть (їх же віднайшли аж у ХІХ столітті!).
Розписи дуже потребують реставрації - і дуже потрібні туристам. Ротонду ж відгородили від основного об'єму храму скромним іконостасом, тож роздивитися все докладно досить важко (а це ще й і під час літургії, під перехресним вогнем злющих очей місцевих бабусь-парафіянок, котрим ваші фотоапарати і мобілки будуть більмом в оці).
Вище храму знаходяться розвалини великої будівлі палацового типу, які в народі називають “городисько”. За легендою, це руїни укріпленого монастиря військового ордену св. Павла, що поширював в цих місцях католицизм. Я бачила їх у 2003 р., а в 2021-му вже ні: там поруч виріс сучасний великий будинок, ходити ледь не по чужій приватній території не дуже хотілося. Ну і дощ, дощ догнав нас в Горянах - і змусив бігти крос вулицею Горянською до автобуса десь далеко внизу, під пагорбом.
В ясну погоду з Горян видно Токайські гори на заході, що блакитною вeрвечкою простяглися з півночі на південь.
