Друга дошка - на честь Ференца Ліста (1811-1886), і якщо вам треба розжовувати, ким був цей великий угорець, мені з вами спільної мови не знайти. Ліст товаришував з Плотені і бував у його маєтку в Великих Лазах - правда, не в тому палаці, котрий зберігся, бо палац побудований вже після смерті генія музики. Автором обох дошок є скульптор і художник Михайло Белень.
Плотені був чималою музичною зіркою свого часу - нехай і не настільки яскравою, як Ліст, але вважався одним з кращих європейських скрипалів ІІ половини ХІХ ст. Він був першим скрипалем угорського національного оперного театру (грав на скрипці Страдіварі, кажуть), грав дуетом з Лістом і Йоганесом Брамсом. Титул свій він заробив смичком - став графом у 1870 році за значні музичні досягнення. Крім музики, граф займався й промисловістю, й шкільництвом (організовував на Закарпатті музичні школи). В 1896 р., у віці 63 років, Нандор Плотені повернувся у рідні Великі Лази, звів тут вкрай симпатичний нео-класицистичний палац, розбив навколо споруди невеликий парк (сяк-так збережений до наших днів, хоча годі вже шукати тут колишніх екзотів), збудував спиртзавод і млин, вирощував шляхетні сорти винограду, а на початку ХХ ст. відкрив приватну музичну школу в Ужгороді.
Син Нандора Янош Плотені продовжував політику благочинства, започатковану батьком, його в селі з теплотою згадують дотепер. Родина Плотені добровільно віддала свої винні підвали й виноградники радянській владі. Саме виноградники і підвали Плотені дали початок ужгородському коньячному заводу, який працює дотепер. (Першу партію коньячного спирту було вироблено і закладено у дубові бочки тут в 1959 р., якщо що).
29 червня 2009 р. в маєтку Плотені з ініціативи скрипаля і диригента Степана Ясниського відбувся музичний вечір за участю камерного оркестру Ужгородського музучилища: а де ще проводити такі дійства, як не у родовому гнізді відомого музиканта?
Могила скрипаля і благодійника збереглася біля сільського Вознесенського храму (1823, зведений чк греко-католицький, зараз в руках православних), неподалік скромної каркасної дерев'яної дзвіниці. (Там же поруч - могила його сина Яноша Плотені). Не помітити білосніжний надгробок з рельєфним бюстом Н.Плотені неможливо. Мурований храм будували майже десятиліття, освятили в 1835 році і грутновно відремонтували у 1984 р. Думаю, саме тоді його стіни вкрили "шубою". За храм позивалися місцева греко-католицька та православна (МП) громади. 14 червня 2009 р., за день до запланованого освячення, вандали демонтували з храму пам'ятну дошку на честь останнього пароха храму дорадянської доби Михайла Дзуровчика, який провів 25 років на каторзі в ГУЛАГівських таборах. Такою тихою сапою продовжується експансія православних у селі.
Великі Лази - село давнє (відоме з XIV ст.), виноградарське і здавна українське. Заснували його вихідці з села Холмець. Правда, імен в поселення було чимало: Galambhaga в XIV ст. ("село Голуба", є версія, що назва пов'язана з голубоподібними могильниками доби енеоліту на південній околиці села), з кінця XIV по XV ст. - просто Лази, з XVI ст. - Felsevlaz (Верхні Лази). Потім на якийсь час село спорожніло, але відродилося. Зараз от маємо Великі Лази - щоб не плутати з просто Лазами на Виноградівщині.
Станом на 1910 р. тут проживало 790 жителів (зараз - понад 1400 чоловік), з них українцями було 582 особи, 38 - німцями, 164 - угорцями. За конфесійною ознакою село ділилось так: 633 греко-католики (вони і зараз складають більшість), 91 римо-католик і 46 іудеїв. Річка, на котрій стоїть село, має повну тезку на Тернопільщині - теж називається Циганкою.
