Фрагмент мого путівника Буковиною для київського видавництва "Грані-Т".
За Лужанами починаються ШипИнці (понад 3 т.ж, відоме з 1433 р.). Проте з дороги не помітно найцікавішого в селі, для цього варто звертати праворуч, поближче до річечки Совиці, на берегах якої й розтягнулося поселення. За легендою, назву селу підказали численні мочарі і озерця талої води. Під сонцем вода в них, кажуть, аж шипіла - звідси й Шипинці. А Круглому болоту за селом приписували бездонність. Туди начебто провалилося село, мешканці котрого пили та гуляли навіть у Великодній піст.
Люди селилися тут з доби неоліту. Про шипинські знахідки тих часів, які зберігаються в Чернівецькому та Віденському музеях, писав у своїй монографії "Schipenitz - Kunst und Ger?te eines neolithischen Dorfes" ("Шипинці: мистецтво та знаряддя неолітичного селища", 1937) Олег Кандиба-Ольжич, син поета Олександра Олеся. Хоча не лише неоліт прославив Шипинці. Село у ХІІІ-XV ст. було столицею Шипинської землі, адміністративної одиниці часів Галицько-Волинського князівства, яка простягалася теренами сучасної Буковини та Бесарабії і за площею була майже тотожна Чернівецькій області. В складі цієї територіальної одиниці було три волості з центрами-градами в Цецині (тепер на цьому городищі височіє чернівецька телевежа), Хотині та Хмелеві над Черемошем. Крім того, налічувалося понад 100 сіл, заселених переважно слов'янами. Через своє прикордонне положення між Польщею та Молдовою, Шипинська земля мала власне самоуправління, була досить автономним утворенням. Хто знає, якби історія пішла трохи іншим шляхом, чи не мали б ми зараз Шипинську область…
Саме сюдою пролягав торговий шлях зі Львова до королівської Сучави. Та й татари турбували край не надто часто. Шипинці тому були великим ярмарковим центром.
Про Шипинську землю в документах вперше згадав польський літописець Ян Длугош під 1359 р., коли король Казимир йшов походом на Молдову. А востаннє ця назва трапляється в 1444 р. Невдовзі по тому край перейшов під владу Молдавського князівства і змінив назву, ставши Буковиною.
В селі фрагментарно зберігся старий графський парк, який колись оточував садибу Мірона де Костіна. Зараз на території парку розташована досить популярна корчма "Під липами".
В Шипинцях в центрі села збереглася мурована тридільна церква Різдва, зведена на кошти місцевого поміщика Дмитра де Костіна в 1812 р. Фундатор храму і його родина поховані на церковному подвір'ї, де збереглося вісім старих хрестів. Церква типова для Буковини: безкупольна, з невисокою дзвіницею з барочним дахом над бабинцем. Дзвіниця значно молодша за церкву: з 2003 р. А от дзвони походять з першої третини ХХ століття. В Першу світову старі дзвони шипинської церкви зняли, щоб відлити з них зброю. В румунські часи при церкві Різдва діяв аматорський чоловічий хор під керівництвом Ореста Масікевича, який зачаровував своїм співом чернівчан.
Зараз Шипинці славляться своїми музиками. Місцеві майстри - бажані гості на весіллях та святах по всьому краю. Ходив їх слухати з рідних Мамаївців маленький Дмитро Гнатюк. В селі що два роки проходить фестиваль "Роде наш красний".
