Координати: 48°20′58″ пн. ш. 25°35′51″ сх. д.

Карта

Близько 2 тис. жителів. Перша письмова згадка - 1558 р. 

На під'їздах до Чернівців рояться турецькі заправки, над однією - розтяжка: "Курорт Брусниця". І відразу солодко-кислий, ягідний смак у роті: літня, достигла назва у курорту, щоб там не лікували. Три факти, які я знала про Брусницю, перш ніж потрапила туди: в місцеву школу з рідної Чорториї ходив Іван Миколайчук, тут бальнео-курорт - і є якась дерев'яна церква.

Четвертий факт: Брусниця не при трасі, а трішки обабіч. П'ятий: дороги у селі відповідної якості - сільсько-української, це завжди страшно. П'яте: храмів у селі два, старіший той, який знаходиться у східному куті Брусниці. 

Шостий факт дізналася вже вдома: Брусниця пахне не темними ягідками, Брусниця смердить рибою. Вусатою. Принаймні, первісна назва села - Барбівці - буковинськими краєзнавцями чомусь прив'язана не до Барбари чи до Барбі, а до barbusa-сома. Хоча місцеві жителі якраз кажуть про якогось Барбіра. Брусницею майже-варварівські Барбівці стали за річкою, що тече через поселення. 

Сьомий факт: вода "Брусницька" - майже "Боржомі". Продається в Чернівецькій та Івано-Франківській областях (це як мінімум), але у нас на Поділлі не зустрічається. Мама каже, хороша, від печії допомагає. Шкода, що бювету в Брусниці ми якось не побачили, хоча в пошуках церкви блукали довгенько. От саме мінералка і допомогла зробити у Брусниці курорт - його треба шукати у старовинному, з ХІХ ст., парку зі ставком. 

Дерев'яна, одноверха і сильно перекапарена оновленнями Успенська церква (1877) має вже монструозну нову муровану дзвіницю біля старої дерев'яної. Добре, що стару поки не чіпають.