Карта

Координати: 48°28′38″ пн. ш. 25°45′04″ сх. д.

Біля 1,7 тис. мешканців

Народе, це абсолютно бомбезна церква. Вірте мені. Вірте мені на слово - бо світлинам тут не повіриш, вони не покажуть правди. Хоч з фотика, хоч з коптера - ну, щось таке. Купол по-баварському пузатий, галерея ніби якась, з дзвіницею зодчі намутили - піди розбери.

Підіть і розберіть (але краще поїдьте). Буковина - один з тих регіонів, котрих до СРСР приєднали найпізніше - аж у 1940 році.  І до Першої світової тут було герцогство Австро-Угорської імперії, а не моторошне царство Романових. Тому сакральна архітектура тут - навіть в провінції - багата на оригінальні, самобутні взбрики. Це і Рідківці, і Топорівці, і Задубрівка. І ось Кліводин. Всі згадані храми виникли на початку ХХ століття - і від їхньої гармонійності, своєрідності і краси робиться трішечки млосно. От ТАКОЮ могла бути провінційна сакральна архітектура по всій країні. От ТАКОГО зодчества нас практично позбавили, нав'язуючи нудні, як лапша без сиру, синодалки з шатровими дзвіницями.

Кліводинська красуня цікава ще тим, що має в межах Чернівецької області старшу сестру - майже близнючку. Старшій пощастило, її не закатали по пояс в метал. Але до старшої піди доїдь: Путильщина славиться бездоріжжям, а старша, пророка Іллі - вона у Шепоті, це аж за Сергіями. Шепітську зводили у 1898 році, їй пощастило потрапити у реєстр пам'яток національного значення. Про майже точну копію з Кліводина поважні пани, що складали реєстри, могли не знати. Не потрапила у національний. лише у місцевий. У шепітської теж масивний одинокий верх і відкрита аркова галерея, п'ятикутні вікна (що надає храмам якихось обертонів чи то готики, чи то казкових палаців з дитячих малюнків) та плавні контури дахів. Тільки от в Шепоті дзвіниця значно простіша, а тут, в Кліводині - і вона офігенна. Чотири, здається, яруси? Чи все-таки три? Трохи схожі трапляються далі на захід, на Галичині. І то нечасто. От би без бляхи, от би під ДЕРЕВОМ, як має бути - це був би потужний туристичний магніт регіону. А так - і під залізом пріє, і за призначенням не використовується. Селяни вгатили у 2011 р. поруч з брамою велетенське рожеве одоробало в стилі "ні селу, ні місту". Тішаться, напевно, хоча ця дзвіниця стала могильною плитою на місці старої каплиці.

Та і сам храм в блясі, і не роздивитися його НІЯК у літню пору. Обидві хвіртки зачинені. Поруч пагорб з апатичними коровами, але і з нього видно лише крони дерев. Підеш дорогою далі, сподіваючись на цікавий вигляд збоку - а там вже чиясь господа. Обійдеш з іншого боку - там рів, що густо заріс травою. Я з своїми артрозними ногами в такий вже не спущуся. Навіть коптер піднімеш - і то не дуже щось видно, а ще все небо у дротах, не політаєш на старенькому Фантомі без автопілота.

У Кліводині був храм - з 1880-х. Чому через 20 з гаком років, у 1906-му, село взялося зводити новий, невідомо. Ніби хотіли збудувати муровану і велику, та зупинилися на дереві - і вже обкатаному у Шепоті проекті.  А цеглу віддали на школу - вона недалеко від святині і теж дуже симпатична (та є фото в галереї).

Сільський сайт каже, що церкву будували "двоє майстрів з іншого села". Точно шепітські гуцули.

Я дуже хочу сюди ще (хоча була там лише 5 днів тому) - але золотим жовтнем або засніженою зимою. Таку красиву церкву хочеться побачити таки зблизька, а не скакати з фотокамерою під парканом, сподіваючись роздивитися споруду трішечки краще.

І ви теж заїжджайте. Гарна вона.