Карта

Координати: 48°21′47″ пн. ш. 25°45′43″ сх. д.

Моя стаття про Лужани в журналі "Карпати" (травень-2007)

 Про те, що у Лужанах, селищі міського типу Кіцманського району (населення - понад 4,7 тис. жителів), зберігся найдавніший мурований храм Буковини, я знала давно. Так як вищезгаданий населений пункт знаходиться на трасі Чернівці-Коломия, проїжджала я повз Лужани не один раз. Дивилася-вдивлялася в пролітаючі пейзажі за вікном "жигулів" - і таки бачила в селищі, за великим експериментальним спирт-заводом, кілька храмів.

Одним з тих храмів був мініатюрний, майже іграшковий костел в нео-готичному стилі зі скульптурою святого Яна з Дуклі, який, не дивлячись на дюймовочкіні розміри, був дисить фотогенічним; та дерев'яний, пофарбований у блакитне православний храм, який я і сприймала за отой, найдавніший.
Я помилялась, і то сильно. Необхідний краєзнавцю та допитливому туристу Успенський (чи Вознесенський?) храм знаходиться зовсім не при дорозі. А де?

 Manual для тих з подорожуючих, хто або хоче зберегти свій час, або просто не любить вступати в переговори з місцевими з метою дізнатися, де те, що йому потрібно (принагідно зазначу, що і старі, і молоді жителі Лужан знають про свій найстаріший храм та докладно описують дорогу до нього).

Варіант 1: ви прибули до Лужан потягом. Чудово, в цьому випадку вам не потрібно ані переходити колію, ані просуватися до жвавої траси Чернівці-Івано-Франківськ. Ваш орієнтир - блискучі бані величезного храму, що будується неподалік від залізничної станції. Саме за цим грандіозним новобудом ховається в затишку високих ялин церква, якій вже більше 550 років.

Варіант 2: ви прибули до Лужан на автомобілі. В такому разі не доїжджаючи до нового православного храму, ані до костела з протилежного боку траси, вам слід звернути праворуч (гіпотетично ви приїхали з Чернівців, чи не так?) біля великих корпусів місцевого заводу. Не лякайтеся, пром-зона тут невелика: завод один, і він набагато вищий за всі інші будівлі селища. Не проминете.
Отже, звернувши праворуч та проїхавши через залізничний переїзд, прямуєте вздовж парку до першого повороту ліворуч - а там вже ставите машину біля дерев'яної дзвіниці та йдете оглядати релікт Середньовіччя.

Нарешті, варіант 3: ви приїхали сюди автобусом. Робите так: швиденько проходите кілька метрів від зупинки до костелу, фотографуєте його - якщо виникне таке бажання, а потім або прямуєте все до того ж переїзду, описаного в варіанті №2.
Докладно пояснила? :) Тепер розберемося,

НАВІЩО оглядати лужанську церкву.

Як я вже згадувала, старішого за цей храму на Буковині просто немає. І це одне вже змушує ставитись до нього з повагою: аксакал!

За радянських часів у храмі було відкрито фресковий стінопис, виконаний відразу після зведення святині. Фрагменти фресок зараз спокійно сусідують з сучасними яскравими мальовидлами та дешевими іконками на стінах.
В путівнику "По северной Буковине" (серія "Дороги к прекрасному", 1983р.) сказано, що серед розписів є кінний портрет рицаря в червоній кіреї, що знаходиться ліворуч від входу, а під ним - напис в'язью, де читається:
"Аз пан Федір, зовоми Витольда... хтитор храму сему..."  Про нього поговоримо пізніше.

За століття існування церква "обросла" прибудовами: дерев'яні частини притвору та даху, декоративні верхи на даху. Раніше будівля була простішою та масивнішою, більш цільною: великий мурований куб. Вчені говорять, що лужанська церква подібна до дерев'яних храмів хатнього типу (немає бокових екседр, гранений вівтар) та має "родину" серед храмів запрутської частини середньовічної Молдови.
На церковному дворі збереглося кілька старих хрестів - та навряд чи вони є ровесниками храму.

Мамаївці плавно перетікають в смт Лужани (4,7 т.ж.). Тут головне не проґавити потрібний шлях: ліворуч підніматимуться корпуси Лужанського експериментального заводу, а праворуч, поруч з меморіальним хрестом на честь борців за волю України і залізничним переїздом, відходить дорога вглиб селища. Нам туди. Зелений острівець поблизу переїзду — старовинний дендропарк (ХІХ ст.). Панський палац, який зберігся в сильно перебудованому вигляді (зараз тут Народний Дім, колись була лікарня), описував в своїх спогадах про візит на Буковину в 1817 р. імператор Франц І, який «зауважив ліворуч шляху одну добротну будівлю та палац».

А за парком вже помітні дві церкви-сусідки. Трохи далі стоїть гарна сучасна церква УПЦ КП, народжена вже в ХХІ столітті, але нас цікавить проста і аскетична Вознесенська церква — найдавніша мурована святиня Буковини. Колись, ще без дерев’яних прибудов та декоративних бань на даху, святиня була ще монументальнішою: великий мурований куб з прутського каменю. Схожі храми збереглися в Румунії — в Радівцях (1360) і Балінештах (1499). На подвір’ї — старий хрест, що вріс в землю, кілька поховань ХІХ століття, дерев’яна каркасна дзвіниця.

Довгі десятиліття здавалося, що про історію Вознесенської церкви вченим все відомо: з грамоти 1453 року випливало, що Лужани і місцевий храм купив у такого собі Вранича боярин Федір Вітольд. Тим більш, в церквиці на північній стіні, ліворуч від входу, є й портрет бородатого боярина в червоній кіреї і верхи на коні та зі щитом і списом в руках. Підписаний — щоб, бува, не помилилися: «Аз пан Федір, зовоми Вітольда… хтитор храму сему…». Дата «1453» подорожувала з енциклопедії в енциклопедію, зі статті в статтю, аж поки влітку 2006 року сенсаційна знахідка не розбурхала сонне селище: в старій церкві знайдені унікальні фрески ХІІІ-ХІV століть у візантійському стилі, яким немає рівних у Західній Україні. Унікальний стінопис знайшли працівники Львівського спеціалізованого науково-реставраційного інституту «Укрзахідпроектреставрація».

Лужанська церква і раніше славилася стародавнім стінописом, який мирно сусідував тут зі значно більш пізніми і наївно-яскравими олійними розписами ХІХ ст. Та віднайдений під шаром забілів фрагмент фрески з Юрієм-Змієворцем на коні датують ХІІІ століттям! Західна стіна церкви має зображення сцен з Нового заповіту. А на південній стіні виявлено лики святих Олени і Костянтина. Знайдено й старовинні графіті: «Був тут Стефан града Коломиї», «Був Яко і Павло із Львова», «Дон Коф 1690», «Іоанн Босковський 1695», «Монах Василь Ліщинський…». Є також написи польською та німецькою мовами. Найдавніше графіті датоване 1515 роком.

На деяких фресках помітні подряпини. Переказ приписує їх появу ворогам-зайдам, які намагались пошкодити розписи зброєю. Ще одна легенда стверджує, що коли на село якось йшли турецькі загони, жителі Лужан розібрали старовинний іконостас і разом з церковним начинням сховали образи в криниці на церковному дворі. Та віднайти той скарб так нікому й не вдалося. Така оповідь може мати під собою реальну основу: храм пережив не одне спустошення. Проте з документів відомо, що у 1805 р. новий іконостас для церквиці намалював богомаз Теодор Рудницький. А ще не підлягає сумнівам, що у 1783 р., коли з Галичину в румунську Сучаву поверталися мощі шанованого на Буковині святого Яна Нового (Сучавського), вони ночували в Лужанській церкві.

Напевно, колись й склепіння храму були розписані, та первісна стеля споруди давно впала. А ще до того вона неодноразово горіла.

З грамоти 1421 р. відомо, що власником Лужан був Драгомир Вранич. Напевно, він теж мав відношення до побудови храму, адже жив в часи такого нетривкого на середньовічній Буковині мирного часу. Федір Вітольд стає з засновника церкви лише її розбудовником. За його часів храм приріс новим притвором.

В 2006 р. уряд виділив на реставрацію церкви в Лужанах 500 тисяч гривень. У 2006-2008 рр. в храмі йшли реставраційні роботи. Версій навколо храму зараз є безліч: то віднайджені фрески називають ледь не найстарішими в Західній Україні, то археологи стверджують, що культурного шару тих часів навколо церкви не знайдено...