Комплекс колишнього бернардинського кляштору у Львові (зараз це церква св. Андрія) - одне з найулюбленіших місць в місті. А в кафе "Бернардинський дворик" ми з Ігорем Хомою якоїсь їли смачний смажений сир. Симпатично тут.

Ще на початку ХХ століття площа, на який стоїть монастир (зараз його адреса площа Соборна, 3, 3а) носила назву Бернардинської. Часи змінилися, але творіння архітектора Павла Римлянина продовжує тішити око львів'ян та туристів.

Костел-базиліку в стилі італійського (з домішками німецького) ренесансу зводився з 1600 по 1630 роки на місці свого дерев'яного попередника з XV століття. Справу, розпочату П.Римлянином, продовжував архітектор А. Прихильний, а ще будівничий монах Бернард Авелідес. Зрозуміло, що Бернард був бернардинцем. :о) Можливо, через те, що споруда мала кількох "батьків", вона являє собою розкішний приклад мішанини стилів: суворий низ в традиціях аскетичного П.Римлянина протиставлно багато декорованому верху споруди в стилі маньєризму. Схожі елементи знайдемо в архітектурі Північної Європи тієї доби.  

Придивіться до фасаду - і побачите статуї святих бернардинського ордену, а в нішах другого ярусу - скульптурні зображення богоматері і апостолів Петра і Андрія.

У 1736 році перед фасадом костелу встановили пам'ятну колону, прикрашену скульптурою святого Яна з Дуклі. Колона встановлена в пам'ять облоги міста військами Богдана Хмельницького в 1648 році. Начебто святий Ян тоді оберігав монахів і явився в небі - чудо, чудо! Ян цей, хоча й походив з лемківської Дуклі, та помер у Львові 29 вересня 1484 року у віці 60 літ і майже відразу був визнаний святим. Реліквії Яна з Львова свого часу перенесли до його рідної Дуклі.

З 1600 року походять монастирські келії (1600), в яких зараз квартирує історичний архів Львівської області, що веде свою історію з 1783 року. Про ці келії багато ходить чуток: трохи слизьких, трохи кривавих. То якісь кістки знайдуть, то привид блукає, то подейкують про пихатого монаха, який підписав в зачиненій келії угоду з дияволом - і зник з монастиря, залишивши лише цирограф, то грамота Дракули, кров'ю писана, вспливе в розмовах. Бачили ми з Ігорем ту грамоту: так, часів володарювання Влада Цепеша, але цчілком пристойний документ, дозвіл на торгівлю. Політика і в ті часи була політикою.