English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Чернігів. Єлецький монастир
Так монастир виглядав століття тому.
Так монастир виглядав століття тому.
2 листопада 2008 р.
2 листопада 2008 р.

На південно-західному, ледь помітному схилі Болдіних гір, над спокійною Десною розташувався один з найстаріших монастирів Сіверщини, Єлецький монастир - перша пам'ятка Чернігова, яку я побачила не з вікна транспортного засобу, а зблизька. Символічно - саме цей комплекс пов'язаний з дивною упирячою легендою про Дунін-Борковського. :о)

 

Перекази кажуть, монастир заснував ще в середині ХІ ст. князь Святослав Ярославич, син Ярослава Мудрого - після того, як на одній з ялин (російською "елей" з'явилася ікона богоматері. Звідси, мовляв, і назва. Копія XVII ст. тієї "чудесної" ікони зберігається в історичному музеї Чернігова. Часом навіть зустрічається точна дата заснування: 3 лютого 1060 р. І відразу після того начебто ченці кротами почали врізатися в Болдіни гори. Навіть Антонія Печерського до легенд приплели (хоча ще в 1892 р. було доведено пізнє походження печер).

Перша кам'яна споруда комплексу виникла на межі ХІ-ХІІ ст. (за іншою версією - наприкінці ХІІ ст.) на місці гіпотетичної ялини - і був це тринавний шестистовпний Успенський собор. Він і зараз головна домінанта обителі (звичайно, домінанта, що пережила чимало перебудов) - а на той час храм здавався, певно, справжнім велетом. 25-метровий куб з масивним куполом було видно з усіх частин тодішнього міста. Та що там міста - його було видно навіть з сусідніх сіл. З того первісного храму нам демонструють подекуди кладку. А от давньоруські розписи інтер'єрів і вітражі не збереглися.

Є свідчення, що до 1616 р. церква мала багато вкритих гонтом верхів, а навколо неї йшла острогова оборонна стіна. В 1618 р. монастир горів: коли впали центральні склепіння, чути було по всьому місту. В 1698 р. з півдня до собору прибудували теплий храм апостола Якова. Гроші дав - ну звісно! - Яків Лизогуб. Там його потім і поховали.

 

Келії, дзвіниця та інші муровані споруди з'явилися вже в XVI-XVII ст., - але загальне враження від комплексу все одно барочне (якраз в XVII ст. куполи Успенського собору було реконструйовано за новою модою). Скапарену перебудовани Петропавлівську церкву я сприйняла за споруду середини ХХ ст.  

Ще одна вертикаль комплексу - зведена в 1670-1675 рр. двоярусна 36-метрова дзвіниця з оборонними бійницями. В ті ж роки звели й огорожу (довжина понад 1 км, висота 4,5м). Унікальним є будинок настоятеля (північні келії) з XVI ст., одна з найстаріших споруд цієї частини України.  

 

В монастирі певний час жили московські монахи - аж поки Чернігов в 1611 р. не згорів, підпалений воєводою Горностаєм. Монахи повернулися в Москву. А зруйнований собор перетворюється на руїну з заваленими куполами.

З 1623 р. по 1649 р. відремонтований комплекс належави греко-католикам. Якраз в той час зводиться дерев'яний дитловий будиночок (1648), про який я й не підозрювала, що він аж настільки старенький - а він є найдавнішим дерев'яним будинком всього Лівобережжя. Ігуменом обителі був Кирило Ставровецький - саме він в 1646 р. видав першу друковану книгу в Чернігові, збірник віршів і морально-етичної прози "Перло многоценное". Православні ігумени теж були не ликом шиті: Лазар Баранович, Феодосій Углицький, Іоанн Максимович (засновник Колегіуму), Дмитро Туптало (Дмитро Ростовський), Іоаннікій Галятовський... За часів останнього розширується ббліотека, зводяться трапезна, Петропавлівська церква і новий корпус келій. Монастир багатіє - і був би чи не маленькою державою, якби не наказ Катерини ІІ про секуляризацію. В 1786 р. в державну казну було передано не лише 9 млинів, 7 пекарень, 8 трактирів, 4 бані і одна винокурня, а й 11 256 чоловіків та 1 169 жінок - кріпаків обителі.

 

Обитель діяла до 1921 р. Потім тут розташовувались якісь контори. Повернули комплекс монахам в 1990-ті.

В печерах і підземній галереї, яка поєднує собор і церкву (70 м завдовжки) я не була. Читала, що в 1941 р. там переховувався нвід фашистів ледь не весь чернігівський обком КПРС.

В некрополі Єлецького монастиря поховані губернатор Андрій Милорадович, полковник Яків Лизогуб, князь Всеволод Трубчевський, генеральний обозний запорізького війська Василь Касперович Дунін-Борковський (1640- 7 березня 1702 р.). От з цим містичним упирем-обозним пов'язана не одна легенда.

В нас теж є упир. Яке щастя.

Кажуть, після його смерті люди бачили, як опівночі з брами Єлецького монастиря вилітає карета-примара, в якій покійний козак відправлявся до свого маєтку на Чорній Кручі, щоб вчергове проконтролювати, як йдуть справи у його вотчині. Гарний господарник і після смерті не хотів втрачати контролю над своїми володіннями. Перед першими півнями Дунін-Борковський вказував на старий колодязь - і танув у променях сонця. Кажуть, коли криницю розкопали, з неї знайшли лаз в печеру, а в печері зберігалася книга з чорної шкіри з якимись інфернальними написами (УУУУУУУ!!!! Страшно?:)).

Особисто я прочитала таку легенду в журналі "ПіК" якраз на хвилі захоплення всяким вампіризмом - і була по-дитячому вражена. :о) 

 

Хто його знає, чому саме обозного бачили упирем-сатаністом - може, тому, що заздрили, чи тому, що не шкодував гроші на благодійництво (для простого народу тут лише один мотив: щось замолює), а може тому, що походив з відомого польського шляхетського роду? Православні до католиків нетерпимі.

Легенду доповнюють інші легенди-пріквели: начебто родину коронного полковника Каспера-Андрія Дуніна всю вирізали в 1648 р. в його селі Борковці (звідси прізвище) на Чернігівщині, врятувався лише малолітній Василь. В запорізьке військо освічений молодий поляк записався після Андрусівського перемир'я 1667 р., а вже наступного року став на чолі Вибельської сотні Чернігівського полку. По кар'єрній драбині не йшов - летів: в 32 роки став Чернігівським полковником, невдовзі й Генеральним обозним (головним по фінансам), був власником великих статків, прийняв від Мазепи й Самойловича в дарунок не одне село на Лівобережжі, тримав єдиний в Чернігові цегляний завод, щедро жертвував на храми (на його кошти зведені в Чернігові Вознесенська і Петропавлівська церкви, а також трапезна і келії Єлецького монастиря, відновлені Успенський і Преображенський собори, встановлені багаті іконостаси). За ще одною легендою-побасенкою, князь Василь Голіцин навіть пропнував Дуніну-Борковському гетьманську булаву - за якихось 10 тисяч золотих, та скупий обозний вдмовився.

На похованні обозного на бронзовій плиті вибили епітафію авторства архієпископа Іоанна Маскимовича. Та народ склав свою епітафію:

Кажуть люди, що полковник

По ночам блукає,

Бо душа його стражденна

Упокою все шукає.

 

Плита - хто б сумнівався - давно як пропала. До речі, першим "екзорцистом" привида в кареті був якраз автор епітафії Максимович: люди, втомлені щоночними вояжами покійника, просили архієпископа допомогти. Начебто священик з кліром і правда якось чекав на упиря поблизу Красного мосту - і від такої делегації розсіявся Дунін-Борковський туманом понад рікою. А наступного дня провели ексгумацію поховання Дуніна-Борковського - звісно, той, як і личить вампирам, лежав як живий, рум'яний і гарний, та ще й з трубки в роті йшов димок! Кілок у серце - рецепт, дієвий не лише в Трансільванії. А потім домовину перепоховали в маєтку обозного. Тієї ж ночі під час громовиці Десна вийшла з берегів і затопила місце поховання...

 

Таку романтичну легенду пробачити легко: вона виникла в середині ХІХ ст., коли Європа вже вдосталь налякала саму себе казками про Франкенштейна від Мері Шеллі та вампира від Жака Казота. Попереду були "Вампир" Франко Містраллі і "Дракула" Брема Стокера. Час був такий - романтично-фольклорний. Нашого українського упиря воскресили етнографи Володимир Максимович і Петро Єфименко. На користь фантастичної історії було й те, що всі старання польського козака пішли з вітром: згоріли Воскресенська і Спаська церкви, зник подарований Єлецькій обителі іконостас - а ще те, що в радянські роки, коли з'явилася можливість дослідити склеп Дунін-Борковського, жодних людських останків там не знайшли, більше того, з'ясувалося, що склеп зведено через століття після смерті обозного. Проте є ж ще такі фактори як мародери - а також недосліджене підземелля недалеко від входу до собору. Може, вампир все ще там? :о)

 

 Хоча не один Дунін-Борковський в обителі такий легендарний: подейкують ще про якийсь жіночий надгробок, що співає...



Дзвіниця (XVII ст, північна частина комплексу).
Дзвіниця (XVII ст, північна частина комплексу).
Успенський собор
Успенський собор
І ще раз.
І ще раз.
Келії настоятеля
Келії настоятеля
Ще келії.
Ще келії.
Деталь.
Деталь.
Незрозуміла руїна.
Незрозуміла руїна.
Монастирський комплекс.
Монастирський комплекс.
Фрагменти старої кладки.
Фрагменти старої кладки.
Монастирські грядки. Добре видно стіни XVII ст.
Монастирські грядки.

"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567

євровий - 5168757402858452

Patreon

Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.

Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com

© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник