Я була попереджена, що палац в жахливому стані. Ну... Не такий вже той стан і жахливий, хоча ідіотські навершшя палацових веж у вигляді пофарбованих на жовте залізних зубців назвати еталоном витонченого смаку я б не ризикнула. Я маю в активі реалізоване бажання.

Фельдмаршал, президент Малоросійської колегії, граф Петро Рум’янцев-Задунайський мав у активах сотні реалізованих бажань і чималі фонди. Йому вистачило їх навіть на будівництво в цьому забутому богами всього пантеону місці величезного маєтку. На смачну назву спокусився, чи що? Назва може бути ще смачніша: до Вишеньок їдемо трасою з Сосниці, повертаючи на родюче чорноземне бездоріжжя в ще меншому селі Черешеньки.  А вже далі, за якийсь кілометр-два, над берегом тихої Десни отримаєш подарунком долі білий неоготичний палац. Ще далі, між архетипових берізок і хат зі ставнями (ми десь на Орловщині – чи це ще український край?) – кораблем з іншої планети, чимось абсолютно чужорідним піднімається на пагорбі Успенська церква (1787). Вишенька, ягідка з кислинкою, приваблива і терпка.

Пізніші ремонти позбавили комплекс деяких пройомів на фасадах, змінили огорожу веранд. Численні набіли погрубили залишки тонкої ліпнини в інтер’єрах. З’явилася добудова з внутрішніми сходами до основного об’єму з боку головного фасаду. Романтична садиба кінця XVIII – початку ХІХ ст.: двоповерховий прямокутний центральний об’єм, одноповерхові дугоподібні флігелі по боках. Двоярусні циліндричні башти в кутах. Вікна різних форм і розмірів.

Бульдозери потопають в щедрому поліському багні під палацом: щось рівняють, щось будуть робити.

На колишній палац з протилежного берега річки дивиться палац сучасний: не лише граф Рум’янцев-Задунайський тут, здається, має гроші і вишневі сантименти.