|
|
Хто б подумав. Садиба Красінських, відома з гравюри Наполеона Орди, все ще стоїть в Дунаївцях. Тільки з прибудовами. |
Карта
Координати: 48°53′22″ пн. ш. 26°51′25″ сх. д.
Несподіванка - у цьому райцентрі Хмельничччини (населення близько 16 тисяч) туристів немає, проте є відразу два панських маєтки. І таке буває. :о)
Дорога через райцентр лежить трохи в стороні від споруди № 1, про яку піде нижче. Якщо раптом захочете її побачити - вам до центру містечка, до міського будинку культури. Найкращий з орієнтирів - чортове колесо в парку атракціонів поруч.
Споруда № 2 (маєток Завойка) знаходиться за адресою вул. Горького, 7 - і знайти її теж неважко: вам потрібна лікарня (навіть лікарняне містечко). Там матимете і палац, злегка понівечений часом, і флігель, і залишки садибного парку зі ставом.
А ще у місті є мурована Михайлівська церква (1898, її минатимете на шляху на Кам'янець) і одна з колишніх суконних фабрик )ІІ половина ХІХ ст.).
Палац Красінських |
Колись це було село, а потім славне своїми сукнарями містечко над Тернавою, що називалося Дунайгруд (Дунайгород). Ніяких думок про "блакитний Дунай", що ви - де велика європейська ріка, а де Дунаївці.
Це не єдиний український дунайських топонім, розташований вкрай далеко від власне Дунаю - згадаємо Дунаїв на Львівщині чи Дунаїв у Кременецькому районі Тернопільщини.
Чому ж Дунаївці? Версій багато: і про прізвище Дунай, і про переселенців з Дунаю (а, може, і з Дунаєва), і з загальнослов'янським коренем "дн" - вода. Води в Дунаївцях і зараз багато - безпосередньо на території міста є не лише маленька Тернавка, а й кілька чималих ставків. І ми їх ще згадаємо.
Перша письмова згадка про Дунаївці належить до 1403 року. Промисловий розвиток розпочався тут на повну котушку десь вже в 1870-х роках (в 1880 р., приміром, тут проживало 10 тисяч жителів - чимало як на кінець ХІХ століття), але щось ми забігаємо наперед.
Магдебургію і право проводити ярмарок поселенню надав польський король Зигмунд (Сігізмунд) ІІІ Ваза у 1592 році. В 1605 р. зафіксована магістратська печатка Дунаївець у вигляді журавля, що тримає в лапі камінь - саме в тому році право, надане Зигмундом ІІІ було підтверджене.
Століття тому поселення належало до Потоцьких, Станіславських, Конєцпольських та ще кількох анонімних магнатів, а в 1592 р. - Ельжбеті з Гербуртів Лянцкоронській. Власників Дунаївець я можу перечисляти довго, але ви все одно лише дивитеся картинки, то ж я краще зекономлю собі час.
В описі містечка, зробленому в 1820 р. ксьондзом Вавжинцем (Лаврентієм) Марчинським, згадуються гарні будинки та ратуша. Ще б пак - містечко лежало на торговому шляху, що вів до Кам'янця, а торгівля завжди сприяє розвитку поселень. В книжечці "Дунаївці" радянських ще часів, яку в 1990-х роках я переглядала в кам'янецькій міській бібліотеці, говорилося ще й про домініканський костел XV століття, де начебто лютувала інквізиція. Радянська пропаганда завжди брехала, але в випадку з Дунаївцями робила це так - гм, скажімо - самозабвенно - що забрехалася ну зовсім. Не було в Дунаївцях старовинного домініканського храму. Що було - зараз дізнаємося.
Для цього доведеться все-таки більш докладно пригледітися до одного з родів, що володіли містечком - до Красінських.
В другій половині XVIII ст. від Потоцьких маєток в Дунаївцях купує опіногурський староста, ротмістр кавалерії Ян Красінський (Jan Krasinski, 1756-1790). Дружиною його була Антоніна Чацька (Antonna Czacka).
В Дунаївцях подружжя оселилося надовго. Ян запросив у свої подільські володіння колонізаторів, що мали б займатися ремеслами та сільським господарством.
На той час як Ян відійшов у інший світ, залишивши маєтності дружині, Дунаївецький ключ складався з сіл Голозубинці, Адамівка, Антонівка, Чаньків, Іванківці, Могилівка, Панасівка - та з десятка інших.
У 1819 р. Антоніна Красінська записує цей маєток своєму семирічному онукові Зигмунту Красінському (Zygmunt Krasinski, 19.02.1812-1859), майбутньому поету, письменнику та драматургу, справжній зірці польської літератури.
Та втрутилися якісь невідомі обставини - в в 1826 р. бабка переписує маєток на сина, Вінцента (1782-1858), а Зигмунд висилає з Відня листа-підтвердження (датованого 5 січня 1838 р.), що так, документ вірний, все ок. Так і не стали Дунаївці родовим гніхдом талановитого поляка. Хоча й Вінцент Красінський був не останньою людиною на Поділлі: генерал, сенатор-воєвода Польського Князівства, одружений з княгинею Марією Радзівіл.
В 1850 р. генерал продає весь дунаївецький ключ Віктору Скибневському (Wiktor Skibniewski, 1787-1859), а сам купляє Золотий Потік. Наступним власником містечка був син Віктора, Броніслав Олександр Скибневський. І не просто власником, а й мешканцем - аж поки в 1874 р. дружина його, графиня Ольга Дідушицька, не намовила переїхати поближче до родини, на терени Австро-Угорщини. Та й лібралізму там, на відміну від Росії, побільше було. Так Дунаївці перейшли в руки росіянина Завойка (як на мене, прізвище цілком українське).
Саме за Скибневських, в 1870-х, в Дунаївцях побував Наполеон Орда - і залишив два малюнки. Дещо, щоправда, фантазійні - перспектива на першому, з маєтком Красінських, не відповідає дійсності, насправді капуцинський костел (котрий не зберігся) стояв далі і в "кадр" потрапити не міг.
Кілька слів про капуцинський монастир: почали його будувати ще Потоцькі (1751), дуже довго з ним валандалися - і завершили вже Красінські в 1790-тих, якраз акурат на час загарбання Поділля Російською імперією. Прикро.
Що ж стосується самого садибного будинку, то, якщо не рахувати зникнення балкону між колонами, він зберігся майже як за часів Орди. Правда, з правого боку до нього приросла стилізована "під старовину" будівля з башточкою, але нехай там. Від парку ж, що в часи Орди оточував палац з трьох боків, залишилося небагато.
Парафіяльний костел в Дунаївцях. Малюнок Наполеона Орди |
Друга робота Н.Орди - теж вже неіснуючий барочний парафіяльний костел, фундований ще Конецпольськими (за деякими згадками, ледь не в ХІІІ сторіччі, що, безумовно, неправда). Відомо з документів, що в 1639 р. костел отримав від кам'янецького підкоморія Міхала Станіславського село Дем'янківці. В костелі зберігалися надгробки Чацьких та Красінських, виконані в стилістиці Канови італійцем Карло Альбачіні (1777-1858). На жаль, ані костел, ані надгробки не пережили революцію. Що за двоповерхова споруда під високим дахом піднімається за костелом на малюнку Н.Орди, невідомо.
Вул. Горького, 7 - адреса, яку добре знають не лише жителі Дунаївців, а й всього району. Тут розташована районна лікарня.
Хороше місце, чимале, тихе, зі ставком між корпусами. Ще б пак - навколо ж колишній маєток одного з власників Дунаївців, поміщика Василя Завойка (не цього, тезки). Він купив містечко у Броніслава Скибневського у 1891 році. В нагрузку ще взяв Січенці, Заставля, Панасівку, Мушкутинці, Вінцентівку та Антонівку. 2000 десятин землі загалом - хороший кусень, смачний. Ще ж за часів Красінських у місті поселилися німецькі колоністи, облаштували тут першу суконну фабрику (в 1829 р.). Наприкінці ХІХ ст., коли Завойко придбав Дунаївці, тут діяло з півсотні суконних підприємств, продукція котрих експортувалася не лише в Ярмолинці, а у Лодзь, Москву, Київ, Кишинів, Харків, Херсон, Варшаву. Полтаву... Поселення було багате, швидко зростало (15 тисяч жителів, майже стільки ж, скільки й зараз, тут проживало вже на початку ХХ ст. Переважна більшість мешканців була іудеями: вони працювали на суконних фабриках, на механічному та шкіряному заводі, торгували лісом і мануфактурою.
В.Завойко розумів, що рости є ще куди - і провінційний містечковий статус Дунаївців (не місто, а містечко, різниця є) гальмує розвиток поселення. З 1904 р. почалася підготовка документів для надання Дунаївцям статусу міста. Нічого не вийшло - протестували іудеї-власники крамничок у центрі Дунаївців (побоювалися, що зі зміною статусу їх попросять з насиджених місць). Завойко здався.
З часів Завойка збереглися палац з кованим балконом, флігель поруч - і парк зі ставком. У парку чимало старих дерев: двометрова в діаметрі сосна, триметровий ясен, велетенська серцелиста липа, клен платинолистий, стара біла акація.
|
|
|
|
|
|
|
|
Старі Дунаївці |
Колишній палац Завойка зараз - адмінбудівля лікарні |
Став маєтку Завойків |
Колишній маєток Завойків. Флігель. |
Зигмунт Красінський, 1850 |
Епітафії Красінських у костелі |
Подоляки |
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|
|