На жаль, всередину потрапити не вдалося. Собор використовується як будинок органної музики, концерти бувають часто, ціни на квитки високі, але не запаморочливі. Знаю, що в інтер’єрах відновлено оздоблення стін зі штучного мармуру та орнаментальні розписи склепіння.

До речі, про височезну дзвіницю. Вона виникла значно пізніше за собор – в 1821-1848 роках. Зводилася на честь перемоги Російської імперії у війні з Наполеоном (1812-1814). Хотіли, щоб у Парижі дзвіницю побачили теж?

Автор проекту (1820) – професор Харківського університету Є. Васильєв, проект розглянув та схвалив академік архітектури В. Стасов. Васильєв керував будівництвом аж до своєї смерті в 1837 році, далі справою зайнявся ще один місцевий професор, архітектор О.Тон.

Якщо собор – це бароко, то дзвіниця вже класицизм. Вона має 5 ярусів, висотою в 88,9 метрів (!). Основою споруди слугує кам’яний фундамент завширки в 6,5 метри. Час вносив свої корективи: сама дзвіниця зведена з цегли, а от її архітектурне оздоблення виконано з бетону. Вкрита споруда цементною штукатуркою з декоративним терразитовим верхнім шаром, виконаним на основі крихт доломіту білого кольору. Що це дало? Штукатурка виблискує іскорками.

Перший ярус дзвіниці (як і собор) нагадує житловий будинок: він виконаний у вигляді прямокутного в плані двоповерхового об'єму з пілястрами тосканського ордеру з трьох боків. Другий ярус квадратний у плані, інші три - круглі.