Тому що саме в елегійні жовтневі дні місцевий парк виглядає найкраще: тут можна блукати зарослими алеями, спускатися до ставка, віднайти нарешті у джунглях грот, побачити біля містка маленький водоспадик - і подумати про те, як же шкода, що колишня велич Михайлівського маєтку вже ніколи не повернеться.

А маєток був розкішний...

За інформацією звернемося до найвідомішого дослідника кресових палаців колишньої Речі Посполитої - Романа Афтаназі. В ІХ томі своїх "Дій резиденцій..." він пише, що колись Михайлівка називалася Свистівка (Швистівка). Що ж, назва немилозвучна, але принаймні була унікальною... Свистівка була одним з найдавніших подільських сіл - і про це до наших часів нагадують бронзові та кам'яні вироби, старовинні грецькі, римські та польські монети, які подекуди ще трапляються селянам на обійстях і полях. 

В XVII столітті навколишні землі були власністю почергово Костянтина, Петра та Міхала Володийовських гербу Корчак (так-так, тієї самої славетної родини). Анна Володийовська отримала Свистівку в якості приданого, коли побралася зі Станіславом Маковецьким, міським суддею Кам'янця.  

На початку XVIII ст. Свистівка як "мала осада" (тобто поселення було якось укріпленим?) входила до Блищанівських маєтностей. Близько 1720 р. її успадкував власник маєтностей, червоногрудський скарбник Міхал Маковецький гербу Помян. Саме Міхал розпочав будувати у селі оборонний замочок (дивний час для оборонних замків - часи турків і татар були вже позаду). Саме Міхал перейменував поселення на свою честь: була Свистівка - стала Михайлівка. Часом амбіції лише заважають. 

Після Міхала Михайлівкою та містечком Шатавою володів його син Стефан Маковецький (близько 1730 - 1801), барський конфедерат і маршалек кам'янецького сейму. Стефан закінчив справу батька - добудував замочок, оточений з трьох боків ставками, укріпив споруду валами й баштами. Він також брав участь у відбудові кам'янецької твердині та вів голосну судову справу про кордони своїх володінь з сусідом з Макова, Войцехом Раціборовським. Процес був таким бурхливим, що часом навіть проливалася кров. 

Наступним власником села був син Стефана, ушицький хорунжий Ян Людвік Маковецький. Часи були вже спокійніші, особливої потреби у валах і стрільницях не спостерігалося - тому Ян Людвік взявся переробляти дідівський замочок у більш пристосоване для мирного життя приміщення. 

 Дітей у Яна Людвіка не було, тож всі свої володіння він записав племіннику (synowcu?), маршалку шляхти ушицького повіту Нарцизу Едварду Маковецькому (1786-1868), одруженому з Соломією з Качковських. Далі вже Михайлівка відійшла до його сина - Миколая (у Афтаназі помилково названого Міхалом) Ксаверія Маковецького (1820-1862), і сталося це ще за життя Нарциза Едварда. Миколай Ксаверій був одружений з Амелією Гловацькою (1821-1915), і останнім власником Михайлівки був їхній син Стефан Леон Маковецький (1860-1949). 

Миколай Ксаверій, використовуючи пивниці та певну частину мурів колишнього замочка, звів у Михайлівці розкішний неоготичний палац. Сталося це в середині ХІХ століття. Стіни споруди були з гладкого каменю. Будівництво тривало 12 років. Всі архітектурні деталі, дуже старанно виконані, були справою рук місцевих каменярів і майстрів. На жаль, невідомо ім'я автора проекту.  

Загалом будівля складалася з двох частин. Старішим був двоповерховий, прямокутний, більший за розмірами корпус (хоча родинні перекази Маковецьких приписували замкове походження неоготичній частині з башточкою). Вздовж західного і східного фасадів другого поверху тягнувся балкон з кованою балюстрадою, трохи в східному стилі. 

Довгі архітектурні описи з Романа Афтаназі традиційно пропускаю: краще раз побачити, а старих світлин палацу збереглося, на щастя, чимало. 

Значно гірша ситуація з палацовими інтер'єрами: тут не те що іконографії немає, тут навіть більш-менш докладних описів не збереглося. За згадками тих, хто пам'ятав Михайлівку до руйнівного 1914 року, палацова каплиця була на першому поверсі палацової вежі. В підземеллях були родинні поховання. На першому поверсі головного корпусу були розміщені репрезентаційні кімнати, серед яких - велетенський салон та салони поменше, з цінними картинами на стінах, з гарними стильними меблями.

Надзвичайно великою була також їдальня - і стіл, що стояв посередині, відповідав розмірам приміщення. Їдальню прикрашали родинні портрети Маковецьких, серед яких були два зображення Стефана Маковецького, Томаша Маковецького (з 1766 р.), Нарциза Едварда, Миколая Ксаверія - та інші. 

В Михайлівці зберігалася також дуже цінна бібліотека з книжками на різних мовах, зі стародруками і більш сучасними (для власників резиденції) книжками з ХІХ та ХХ століть. Головною темою бібліотеки була ботаніка та природа - цим дуже захоплювався Стефан Леон Маковецький, теоретик та популяризатор ландшафтного дизайну. Маковецький й сам написав не одну книгу на цю тему.  110 томів з цієї книгозбірки власник зміг врятувати і перевезти до Львова, пізніше їх було подаровано польській Національній Бібліотеці.