Спочатку перед очима з'явиться костельчик з трохи таким... ееее... прибароченим фасадом, але при тому в профіль виглядаючий як цивільна будівля. Споруда, як не дивно, таки часів бароко: зведена ще 1771 року. В костельчику зараз правлять (бал?) православні: тут розміщена церква Різдва. Яскравість фарб б'є в очі боляче і відразу, не попереджаючи. Витримати таку люмінісцентну атаку можна хіба в цілковитій темряві. Цивільний профіль пояснюється просто: за совєтів будівля використовувалась як кінотеатр.
Це не єдине поневіряння в історії храму. Вся його історія - якісь суцільні негаразди: тільки побудували Міхал і Франциск Грохольські костел - він згорів. Зводять нову в 1777р., а у 1780-му поруч постає дерев'яна дзвіниця. Пізніше, в 1855р., дзвіницю змінюють на муровану. В 1870-х рр. у святиню двічі б'є блискавка, стіни тріскаються і ламаються. В 1885–1889рр. до храму прибудовують північний і південний приділи. Амвон зносять 20 серпня 1870р., замінивши його на банальну ікону Олександра Невського... Неподалік, до речі, є кафе, де можна перекусити.

Неподалік від нього, з протилежного боку вулиці та фактично в самому центрі Вороновиці, де кипить життя ринковими емоціями, стоїть більш цікавий храм Архангела Михаїла, зведений ще 1793р. володарем цих маєтків Грохольським. До речі, кінець XVIII століття - найцікавіший час в історії містечка. Скажімо, в 1781р. тут знаходився навіть деканат Київської уніатської митрополії. Та повернімося до костелу Михайла.
Ось ця святиня вже віддана по праву місцевій католицькій громаді - скажу з власного враження, громаді немаленькій і впертій в своїх бажаннях. Бо зробити зі зруйнованого, перетвореного на громадський ТУАЛЕТ (!!!) храму якщо й не лялечку, то цілком пристойне місце для молитв католиків Вороновиці - акт, вартий поваги.
Нам показали старі фото святині, зроблені наприкінці 80-х. Певно, тоді на будівлю махнули рукою не лише в управлінніі з охорони пам'яток архітектури (хто знає, як правильно та установа називається, від якої залежить, почепити на кам'яні груди храму чи палацу бронзовий орден охоронної таблички, присвоїти почесний номер в реєстрі - чи ні?), а й в самому селищі. І це при тому, що в кількох десятках метрів від костелу функціонував (і, начебто, й дотепер діє) музей Можайського, а храм виник одночасно з палацом, яким Вороновиця по праву пишалася. Дивно це все.
Зробила влада спочатку тут клуб, а як дах впав, а стіни пішли тріщинами - то й просто туалет. Жахи. Католики оголосили війну безгосподарності, добились-таки передачі цієї споруди римо-католицькій церкві і власними силами відремонтували старий храм. В його абрисах все ще вгадується перезріле бароко XVIII століття, хоча фронтон і "прирізали" пізніші перебудови.

Єдиний з храмів, який дослужився до чину "справжньої" пам'ятки архітектури - дерев'яна Михайлівська церква з 1752 року. І саме про неї я нічого не знала - і тому навіть не пробувала її шукати. Шкода, що й казати. Бо знайомство по фотографіям - трохи не те, що хотілося б. Може, колись побачу і цервку, і її розписи, які датуються ХІХ століттям.

Час роздивитися головну туристську атракцію Вороновиці. Як і слід кожному порядному палацу, резиденція Можайського ховається в старому, розбитому ще наприкінці XVIIIст. французькому парку. Серед лип, каштанів та берізок крім власне палацу (1780, можливо, робота придворного архітектора Д.Мерліні) можна знайти жовтий господарський корпус того ж часу (в жахливому стані, поруч з головним корпусом), погріб (не бачила, не скажу), та не заявлена в жодному реєстрі напівзруйнована стилізована "під романтизм" водонапірна башта біля в'їзду до садиби.
Стан палацу - ну... такий собі. Реставрації потребує, але ще якось терпить (як людина, що добряче випила оранжаду, а тепер сидить в автобусі і тихо страждає - терпіти до дому чи вже досить?). Ззаду будівля особливо пощарпана, ліпнина злазить клаптями, як шкіра після сильної засмаги.
Палац епохи раннього класицизму лише на світлинах здавався мені величезним, насправді будівля досить камерна та гарна. Хоча й малою її не назовеш: 43 кімнати загальною площею в 2500 кв.м. А особливо впадають в вічі більш ніж оригінальні орнаменти на двоповерхових півкруглих флігелях у вигляді бичачих черепів. Рррррррромантично! :о) Віє поганськими часами. Це добре.
Тут раніше (а може, й зараз?) розміщувалась школа. Тепер вивіски на фасаді сповіщають про вороновицьку бібліотеку та музей авіації та космонавтики. У вихідні дні (коли туристи мають час швендяти по всяких цікавих місцях) музей не працює. Цілком логічно. А шкода - бо знаю, що збереглися інтер'єри овального та круглого залів другого поверху, де якраз і розташований музей, з ліпниною на античні теми на стелі. Наскільки знаю, окрім експонатів, присвячених Можайському, шанують тут і людей, далеких від космоса: скажімо, є зал, присвячений кобзарю Володимиру Перепелюку.

Табличка на фасаді нагадує про семирічне перебування тут винахідника першого в світі літака Олександра Федоровича Можайського. Дивно: в небо злетів прилад, сконструйований моряком, капітаном І рангу, який у 1853 році на фрегаті "Діана" пішов у кругосвітнє плавання! У 1869р. на торгах в Одесі його брат Микола, теж капітан, купив цей маєток (останній з Грохольських, Адольф, виїхав до Австрії), а невдовзі по тому трагічно загинув. В маєток переїжджає Олександр, отримує посаду Брацлавського мирового судді, а весь вільний час присвячує своєму хобі. Ставить досліди на пташках, протягом трьох років (1873-76) моделює велетенські повітряні змії. Тут, на Поділлі, побачила світ перша модель літака (невеличкий човник на коліщатах, з пружиною всередині, з крильцем та пропелером). Випробування, щоправда, проходили не в маєтку, а на дачі Можайських, над Південним Бугом, в урочищі "Дубина". Човник прив'язали канатом до трійки коней - і... Такий собі віндсерфінг за возом. Можна сказати, прото-планер. Сам винахідник у 1876р. двічі піднімався таким чином в повітря і "літав з комфортом" (за спогадами полковника П.Богославського).
Про комфорт - біс його знає, але є свідчення, що під час одного з польотів змій перевернувся - і Можайський зламав собі ногу. Саме цей прикрий випадок заставив винахідника призадуматися над хвостовим відділенням літального апарату, яке б надало конструкції більшої стійкості. Тоді ж, у 1876р., Олександр Федорович зайнявся конструюванням і першої моделі літака (в основному - власним коштом, бо держава не могла виступити спонсором: суму на будівництво треба було чималу: 20000 крб. Військовий міністр виділив тільки 3000).
І після переїзду до Петербурга в 1876р. Можайський продовжував свої досліди - але це вже не по темі сайту, еге ж? Дача в "Дубині" згоріла в 1918р., а в ній померла і модель велетенського повітряного змія. Гарний був би експонат для музею, відкритого в 1971р. Про нього докладніше можна дізнатися тут.
А в самому палаці Грохольских під час Другої Світової розміщався фашистський аналітико-розвідувальний відділ генштабу сухопутних військ "Іноземні армії Сходу" під керівництвом Рейнхарда Гелена. Що й казати, палац має супер-цікаву біографію: тут і польські аристократи, і короновані особи, і фашисти, і дослідники...