Таке на перший погляд парадоксальне питання має всі підстави для винесення у заголовок. Адже Тячівщина може по-змагатися з сусідньою Рахівщиною за втратами в дерев’яному церковному будівництві, їй так само властиве нешанобливе ставленням до своїх пам’яток. Свідченням цього є знищення пожежею готичної церкви в Нересниці, оплаканої багатьма закарпатськими газетами, і жахливий зовнішній і внутрішній вигляд безцінної дерев’яної церкви в Колодному.
Волею щасливої долі одна з двох найдавніших закарпатських церков опинилася в Колодному. Дубовий зруб церкви датують другою половиною XV ст. Первісно церкву збудували в урочищі Одарів, де був скит стародавнього Углянського монастиря, а пізніше перенесли в Колодне. Невелике підвищення з архаїчною церквою і могутніми дубами навколо неї є надзвичайно цінним історичним, естетичним, ландшафтним (цей ряд можна продовжувати) місцем. Такі місця у світі шанують, до них приходять насолоджуватися чимось абсолютно прекрасним (поєднання краси нерукотворної і рукотворної). Додаймо до цього чудове настінне малювання в інтер’єрі. Всього в Україні з десяток церков мають настінне малювання по дереву і половина з них — на Закарпатті. Малювання в Колодному змивається дощами, пліснявіє і відпадає. А колодняни ніби й не знають, яку цінність мають у селі й у якому вона стані. Тут збудовано дві могутні муровані церкви, на які пішли десятки тисяч умовних одиниць. Але неможливо знайти кілька тисяч на збереження і належне утримання найціннішої церковної пам’ятки села, району й області, всієї України й Європи.
Давно вже потрібно було зробити нове покриття дахів дубовим лемехом, а також замурувати яму під дубом, що росте перед західним фасадом церкви, щоб дерево не вивернулося і не потягло за собою церкву. Ретроспективний погляд у ХХ ст. рясніє чорними прогалинами втрат. На початок ХХ ст. на Тячівщині було 20 стародавніх дерев’яних церков, 10 вартих мистецької уваги дзвіниць та 2 каплиці. У 1920-30-х роках православні громади збудували 30 дерев’яних церков, здебільшого у традиційному стилі, а храми у Новоселиці, Великій Угольці, Кривій стали прекрасними архітектурними творами. За першу половину ХХ ст. перестало існувати 7 дерев’яних церков (переважно готичного стилю) і три дзвіниці. Совєтський період “проковтнув” 5 давніх церков, 3 дзвіниці. Крім того було розібрано 19 православних храмів першої половини ХХ ст. Ще 3 (правослвані) в Ґаничах, Нересниці й Підплеші розібрано впродовж 1990-х.
Нині Тячівщина не дуже багата на пам’ятки дерев’яної архітектури, але все збережене є дуже цінним. Крім церкви Св. Миколая в Колодному, винятково гарною є готична Миколаївська церква (1604, XVIII ст.) в Діброві. Церква терміновопотребує нового ґонту на покрівлю і двері, які б їй пасували замість теперішніх білих кухонного типу. Інша дерев’яна церква в Діброві — церква Св. Василя (XVIII ст.) – зазнала значних переробок і вже не має цінності як пам’ятка. За бажання і вкладення певних коштів можна було б повернути її готичну зовнішність.
Єдиним збереженим зразком народного дерев’яного будівництва закарпатських німців є церква Св. Івана Непомуцького (1770) у Німецькій Мокрій, у селі, що до цих пір носить неймовірно нудну совєтську назву – Комсомольськ. Будівля чудово відреставрована в інтер’єрі, але дахи, на жаль, вкриті бляхою. В пам’яткових реєстрах не значиться. До 1986 р. біля неї стояла цікава дерев’яна дзвіниця. Відновлено для греко-католицької громади німецьку дерев’яну церкву в Руській Мокрій(1935), що в період СССР служила клубом, але споруду старанно поштукатурили і вона втратила зовнішні ознаки дерев’яної церкви.
Така ж доля спіткала й храм у Тарасівці (1860). Гарна базилічна церква, типова для ХІХ століття, вкрита бляхою, стіни поштукатурені, до святилища прибудовано незграбну захристію. Територію навколо прикрашено різними бетонними атрибутами. Очевидно, незабаром постане питання про спорудження мурованої церкви, і тоді дерев’яну варто б відновити і зберегти як каплицю. В Тарасівці є ще одна цікава дерев’яна пам’ятка — каплиця на цвинтарі. Непевною є доля гарної базилічної церкви в Біловарцях (1899). Поруч збудовано нову цегляну. Дерев’яну слід взяти на облік як пам’ятку і зберегти в якості каплиці або передати в інше село.
Отже, всього на Тячівщині є чотири стародавні церкви, дві менш давні, три давні дзвіниці (дві в Руському Полі, одна в Діброві) і одну каплицю.Чи вистачить сил, а головне, бажання зберегти ці пам’ятки?
Чудову церкву в Нересниці знищив вогонь і людська неуважність. Церкви в Колодному і Діброві нищить байдужість, у Тарасівці й Біловарцях страждають через відсутність смаку. На запитання винесене в заголовок можуть дати відповідь лише місцеві жителі та місцева влада. Причому це треба зробити ділом, а не словом. Адже Тячівщині потрібні стародавні пам’ятки і своя історія, і пам’ять. А якщо буде діло, знайдеться й багато помічників.
