English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Герца

Міська пошта: міні-замок.
Пам'ятник письменнику Георгію Асакі (1788-1869)
Ще один старовинний будиночок...
ну і знову пошта :)

Міська пошта: міні-замок. Пам'ятник румунському письменнику Георгію Асакі (1788-1869) в міському парку. Ще один старовинний будиночок... ну і знову пошта :)

Моя стаття про Герцу і Ко


Карта

 

Варте Книги рекордів Гіннеса: Герцаївський район найменший в Україні, а Герца - найменший з існуючих в країні райцентірв. 2 500 чоловік - як на адміністративний центр небагато. В багатьох селах живе в кілька разів більше народу. Навіть залізничної станції тут немає: найбліжча в Новоселиці, в 8 км. від Герци.

 Проте Герца - це місто, і міський статусом пишається ще з 1864 р. Відчувається у всьому, а ось як пояснити ці відчуття - не маю уявлення. Місто це, місто - ще й давнє, відоме з 1437р. (Вперше згадано в румунській грамоті) Поселення на перехресті двох торгових шляхів до Дунаю та Чорного моря за Середньовіччя розвивалося швидко, це зараз воно неначе заснуло. Дзвінка, якась фізична назва поселення, напевно, завдячує своєму виникненню річці Герцівці, притоку Прута, на якій стоїть місто.

80% населення Герци - румуни. Це помітно і в архітектурі містечка.

Археологи знайшли на околиці Герци трипільське поселення та артефакти залізного віку і Черняхівської культури. З більші пізніх часів в Герці збереглися Спиридонівська церква (зараз про неї поговоримо), будинок-музей румунського художника Артура Верони.

В честь румунського письменника, драматурга і політичного діяча Георгія Асакі (Gheorghe Asachi, 1788-1869) в міському парку встановлено бюст просвітителя, а ще з 1968р. працює літературний музей цого імені (у приміщенні ліцею).


 Спиридонівська церква (1807р.)






Єдина міська споруда, занесена в Реєстр національної спадщини України.

При вході до церкви. Це, я так розумію, Сатана лежить?
А раніше було так.

При вході до церкви. Це, я так розумію, Сатана лежить?

Святиня - свято для ока. Циганського. Ну або буковинського. Картинок на ній і на прилеглій території - аж в очах починає рябіти. Кольористика підбирался за єдиним принципом: щоб пояскравіше. Сюжети - щоб позрозуміліше. Типова Буковина: богемська рапсодія, радість існування, смак до життя, примітивізм.

Аж не віриться, що ще років 20 тому тут все було не так яскраво... Але ілюстрація з "Памятников градостроительства и архитектуры УССР" (том 4, стр. 349) тому підтвердження: в ті часи стіни святині ще не прикрашали аляповаті яскраві комікси.

 

Церква зведена з цегли, поштукатурена, у плані - трилистник з великою граненою ззовні апсидою і двома бічними ризалітами, у товщу котрих вписані конхи. Оригінальна деталь, яка відрізняє цей храм від йому подібних - четверта конха в західній стіні нави.

З заходу до основного об'єму приєднана невисока квадратова в плані дзвіниця. Прибудований з півдня невеликий тамбур - типова риса буковинських храмів.

Над дахом піднімається четверик нави, який переходить у високий восьмигранний купол барабана. Прості, позбавлені декору стіни розчленовані на два яруси.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник