Гіпотетично тут колись буде ціла колекція лінків на замки Криму, полтавські красоти та чернігівські екзоти, а поки що розділ вражає обмеженістю. Щоб зовсім-зовсім не скніти без справи, притарабанимо сюди давно всім відому фортецю у Білгороді-Дністровському та розповідь про Траянові вали (ще й не мою:) ).
Я вже не раз пояснювала, скажу ще: не знаю чому, чи через мою шляхетську карпатську кров, а чи через прозахідний тип мислення, та своєю Батьківщиною - без приставки "мала" - я вважаю лише Західну Україну. Шарм напівзавалених, вогких віл епохи найяснішого цісаря з усіма їхніми башточками та еркерами, бароко костелів, таке відмінне від слобожанського "козацького бароко", руїни справжніх замків та автентичні 600-літні церквиці, маленькі, з товстезними стінами шкаралупки, що захищали не лише віру, а й життя колишніх автохтонів цих країв - для мене утілення Вітчизни в найпатріотичнішому та найсусальнішому з сенсів слова.
Тому й не дуже тягне мандрувати Сходом чи Центром, генуезці Криму видаються чужинцями на фоні рідних по крові поляків Галичини. Та все ж таки я буваю і за Збручем, і навіть за Дніпром. З часом ці мандрівки стануть більш регулярними - бо у рідному Поділлі вже не так багато незвіданих місць. Розділ колись наповниться, ось побачите:).
Такі місця, як Умань чи Качанівка - давні мої мрії, і не пізніше наступного року вони мусять здійснитися.
А поки що... Поки ось думаю, чи варто на сайті розказувати про Одесу (ось де буваю щороку, там мене зачали, можна стказати, друга батьківщина) та розміщувати дитячі згадки про Велику Ялту.
А ще під питанням - Київ. Як-не-як, в столиці України бувала не раз, хоча назвати місто улюбленим язик не повернеться. А горгульї там непогані...