Хто б міг подумати, що в якихось десяти кілометрах на північ від столиці Волині знаходиться таке цікаве місце! Справжній скансен - хіба вже не цікаво? Та там не просто цікаво - там ще й кльово!

(Не звертайте великої уваги на надмірний ентузіазм Блеки: просто вона в Рокинях купалася. Так-так, купалася. В ставку. 10 вересня. Було тепло, тихо і пристойно мілко. І дно було гарне. Звідси весь цей захват волинським міні-заповідником).

А я думала, що скансени на Україні є лише в Києві, Львові, Чернівцях, Ужгороді та Переяславі-Хмельницькому... Ще, здається, щось подібне в Дрогобичі планують створити - але поки що лише планують.

(Ой. Ви не знаєте, що таке "скансен"? Тільки нікому не признавайтесь у власному невігластві і швиденько читайте Довідку трохи нижче! Але - шшша!)

До 10 вересня 2005 року я НІЧОГО не чула про це місце. Ну зовсім. Після 10 вересня 2005 року я, зрозуміло, кинулася в інтернеті шукати дані про волинський музей народної архітектури. І з'ясувала, що місце це ще й яке популярне!

Судіть самі. Саме тут не лише розкладають козацькі табори, про які писала "Україна молода", а й відбувають різні акції, як от Всеукраїнський фестиваль шкільної преси чи міжнарожний конкурс юних художників “Луцьк-2003”. Повно, виявляється, тут всіляких обласних фестивалів творчості дітей “Золоте зернятко” тощо.

Навіть пошкодувала, читаючи, що самого селища Рокині як такого ми не бачили, тільки поліський скансен - бо на карті воно - всього лише кілька будинків обабіч траси, а серед рокинецьких вулиць є навіть вулиця Шопена! Дізналася, що тут діє Народний університет лідерів сільських громад, зводиться музей села .

Та найцікавішим об'єктом, певно, все одно залишається Рокинівський музей історії сільського господарства Волині (вул. Шкільна, 1, доїдете до шлагбауму, а далі вже й самі все побачите).

Відразу попереджаю - вхід/в'їзд на територію скансену платний. Щось в районі десятки з машини, але можу й помилятися. Та склалося в мене таке враження, що особливо за туристами тут не слідкують.

Першим вас зустріне вітряк. Такі ще подекуди трапляються вздовж доріг і - в виняткових випадках - навіть ще працюють. Ну а цей лише красується в музеї. Теж карьєра.

Далі - невеликий виводок низеньких побілених мазанок. На кожному об'єкті, навіть якщо це всього лише банальна огорожа, висить табличка, яка все докладно пояснює. І правильно. Бо де ще б я дізналася, що таке пукліт? (Це, аби знали, "тепла комора", яку біля сіней колись влаштовували - відразу за піччю). Цю цінну інформацію я добула з таблички біля двокамерної курної хати з 1875 року і перевезеної в Рокині з села Комарово в 115-річному віці. Саме в цій курній хаті з архаїчною як небо піччю я й зазнімкувала дитячу колиску (див. фото).

Хоча більше мені сподобалась *звіряється з табличкою* типова поліська садиба з с.Березовичі Володимир-Волинського району. Он її фото поруч з текстом. Там великий відкритий двір, на ньому все як має бути: огорожа, хата, клуня, хлів та криниця.

А взагалі, кльова ідея з цими таблицями. Стоїш собі біля тину та й стоїш - а тут тобі все пояснюютть:

1. Що тин плетений з лози (вертикальне плетіння).

2. Що з інших трьох сторін двору паркан кріплений до вертикальних стовпчиків (можна на цей напис медитувати!).

3. Що перелаз - це такий підвищений над рівнем землі отвір для проходу людини, утруднений для тварин та птиці.

Почитаєш-почитаєш - і зійде на тебе відчуття експерта від етнографії. І недаремно зійде! Бо ж...

... бо ж тут таке місце, ні, ТАКЕ місце... Он, на наступному стенді в патріотичних кольорах все написано. А ви думали!

З протилежного краю скансена стоїть маленька дерев'яна Вознесенська капличка, зведена за архівними кресленнями в 1999 році. Її клон-попередник стояв в селі Жадень на Рівненщині. Пам'ятку народної архітектури охороняє статуя богоматері, що молитовно склала руки. Всередині (я черед віконце підгледіла) все як завжди в православних храмах

Тут дійсно тихо і спокійно. Можливо, лише на початку осені - бо крутяться біля старих хаток сторож та продавщиця морозива з бджолиною талією. Отже, хтось то морозиво в них купляє? Певно, той самий, який розписав дурнуватими графіті стіни дерев'яних перевдягалок біля озера. Кажуть, місце це досить популярне серед лучан.

Щож, виходить, нам поталанило не зустріти нікого з них тим спекотним осіннім днем.