Домініканців у Мурафу запросила ще у 1627 р. Ядвіга Язловецька. На її кошти спорудили перший храм, ще дерев'яний. Під час національно-визвольної війни під приводом Богдана Хмельницького кляштор постраждав на хвилі ляхофобії козаків: у 1648 р. обитель спалили, а її настоятеля Домініка з Меджибожа вбили.
Величезну і величну кам'яну махіну для домініканців тут будують у 1786-1791 рр., коли Мурафа належить генерал-поручику та литовському підчашому Іоахіму Каролю Потоцькому, барському конфедерату. Магнат і домініканців не обійшов увагою, і про Мурафу, на той час містечко, пам'ятав: відкрив тут ремісничі цехи та завод селітри, вимостив головну вулицю поселення. Благодійника і поховали у його дітище, в крипті під костелом.
Маєток Потоцького не пережив радянські часи, зараз від нього лишилися тільки рештки парку. В тому парку шляхтич колись тримав звіринець - за модою тих часів. Я запитувала пана Михайла, місцевого художника, чи не пам'ятає він хоч щось про маєток Потоцького - ні, не пам'ятав. Шкода.
Підпорна стіна з її бароковими вихилясами стоїть на місці колишніх замкових мурів - ну, так кажуть. Башти колись стояли на всіх чотирьох кутах стіни, зараз їх є дві. За нашаруваннями ремонтів їхній справжній вік і не вгадати. Найстаріша - нібито південна, п'ятикутна, перероблена з башти замку. Північно-східна вежа - шестигранна.
Корпус келій - споруда теж барокова, з високим дахом і товстезними стінами.
В інтер'єрі храму збереглися пам'ятні таблиці (на честь початку ХХ століття та фундаторська дошка Іоахіма Кароля Потоцького) та герби Потоцьких та Грохольських. Вітражі були виготовлені у Варшаві у 1895 р. Стації хресної дороги, виконані у вигляді горельєфів, теж походять з кінця ХІХ ст. і теж були виготовлені у Польщі. Тоді ж було замінено і амвон храму.
Весь цей масштабний комплекс закінчили лише за два роки до другого поділу Польщі, після котрого Поділля потрапило до імперії Романових. І перші кілька десятиліть католиків не чіпали: ані панів, ані селян. Католикам - за монаршими планами - мало б житися краще, ніж за Речі Посполитої.
Ідилія закінчилася після листопадового повстання 1830-1831 рр., коли поляки та литовці збунтувалися проти Російської імперії. Забурлило спочатку в Варшаві та Вільнюсі, але з березня 1831 р. покотилося і по наших землях. І докотилося: не лише Річ Посполита не відродилася, а й почалися репресії проти поляків. Безліч католицьких храмів після придушення листопадового повстання були віддані православній церкві. Кляштор в Мурафі ліквідували, але костел лишили римо-католикам - вже лише як парафіяльний. Ще б не лишати: парафія налічувала тоді 4800 осіб. 11 червня 1857 р. споруди монастиря таки повернули костелу.
Костел діяв навіть в радянський час: і в Мурафі, і в двох десятках навколишніх сіл завжди було багато католиків.
В храмі збереглися старовинні ризи (одяг священиків): їх зараз вдягають лише на великі свята. Найстаріші пошиті у 1824 р. у Варшаві.
Старий орган у храмі - майстра J.Hesse з Відня (близько 1870 р., 2 мануала, 21 регістр).
При костелі діє хор під керівництвом органіста Геннадія Сварцевича. У келіях мешкають монахині зі Згромадження Сестер Служебниць Пресвятої Діви Марії. Парафія у наші дні налічує біля 5000 віруючих.
Відомо, що у містечку була й синагога, але до наших часів вона не збереглася.
