Карта
Зовсім недалеко (12 км) від Бару (від станції Бар так і взагалі 7 км), але заповнений вщерть пазик натужно і довго добирається до мети подорожі. Ні, навіть не так до самих Маньківців - до костелу. Асфальт закінчується там, де починається село: біля вказівника "МАНЬКІВЦІ". Далі така мила романтикам і ненависна автомобілістам "шоса". Стара-стара бруківка - доказ старовинності села, але поки бус проповзе добрі 5 км по Маньківцям до старого костелу, проклянеш все на світі. Як, як може тисяча чоловік так ненавидіти одне одного, щоб розселитися такою довгою вервечкою при дорозі, мінімалізувавши таким чином кількість сусідів?
UPD: "стару-престару" бруківку поклали на початку 1980-х років. До того в селі була лише грунтова дорога. Ось так).
Та годі про це - он попереду розвилка і мета подорожі. Синій вказівник на Жмеринку не наказ шикарним білим гусям, яким начхати й на нечасті автівки: в Маньківцях все по-патріархальному спокійно.
Місцеві переповідають легенду, що колись село називалося Тегин або Тягин (бо до-о-о-овге), а назва "Маньківці" виникла завдяки дружині шляхтича Вітославського, власника сусіднього Чернятина. Уявити собі гарно вихованого пана, котрий називає кохану дружину Манькою я все-таки не можу. Ну або не хочу. З іншого боку, збіднілі Вітославські продали і Чернятин, і Маньківці (чи Тягин?:)) російській поміщиці Марії Михайлівні Львовій. Манькою могла бути вона.
Перший костел в селі виник ще у 1763 р., коли селом володів поміщик Йосип Дембський (збереглася табличка з 1830 р. Теклі з Дембських Вітославської. Саме з нею був одружений чернятинський пан Ігнацій Вітославський - і саме її він, на думку автохтонів, лагідно називав "Манькою"). Дуже швидко храм замінили на новіший - з 1789 р. Все одно XVIII ст., угу. При такому поважному віці цей храм в стилі раннього класицизму (як на дату, так дуже вже раннього, через що в даті я дещо сумніваюся) не потрапив до Державного реєстру пам'яток архітектури. Тому й руйнується: всередині коров'яче лайно і розруха, на склепіннях зовні - невеликий лісок. Ох.
До іншої пам'ятки села - з півкілометра в зворотньо-барському напрямі. Минаємо сільраду, монумент на честь загиблих у Другій світовій війні, далі головна _траса_ почне вихляти, а ліворуч відбігатиме вгору провулок. Нам туди - невдовзі за деревами буде помітно синьо-дерев'яну церкву найменш цікавого синодального типу. З датуванням і назвою розібратися важко: каталог дерев'яних споруд Василя Слободяна датує святиню фантастичним 1766 р. (не могли в польські часи таке псевдо-російське капарство будувати!) і називає Михайлівською. Вікіпедія каже про Покровську церкву, зведену в 1882 р. (отут вірю) з матеріалу розібраного храму-попередника з 1765 р. Ну, похибка в один рік допустима, нехай.
Але і це ще не всі цікавинки Маньківців. В північній частині села знаходиться дитячий протитуберкульозний санаторій "Зелений Гай". І знаходиться він у старому панському маєтку. ТОЧНО! Подивіться на верхнє фото у галереї праворуч - сама здивована, знайшла це на гуглівських картах і сиджу тішуся відкриттям. Знову. знову вбивати машину на маньковецькій шосі. Урррра! :)
