Координати: 49°06′14″ пн. ш. 27°32′47″ сх. д. 

Карта

Село в Барському районі, відоме з 1483 р. Понад 1,1 тис. жителів. Первісна назва села - Станковичі. 

Колись Гармаків була пара: Старі і Нові. В різні часи різні часи села належали до різних власників - тому розібратися в докладній історії поселення зможе хіба дуже терплячий архіваріус. 

Ще король Сигизмунд Август надав навколишні землі Єнджею (Андрію) Терліковському гербу Єліта та його нащадкам. Цей привілей підтвердив і король Ян Казимір у 1658 р. - на користь спадкоємця Терліковських Кшиштофа Кавецького (Krzysztof Kawiecki, помер у 1672 р.). Далі Гармаки дісталися одному з його трьох синів, Яну, чернігівському підчашому. Він був двічі одружений, дочка Теофіла (від другого шлюбу з Ядвігою Забавською) отримала Старі Гармаки у посаг, коли вийшла заміж за Петра Хржонстовського. Її син Станіслав Хржонстовський у 1763 р. продав ці маєтності ротмістру народної кавалерії та червоногрудському хорунжему Антонію Міхалу Дембовському. Нові ж Гармаки все так само були власністю родини Кавецьких. 

Дембовський оселився в Гармаках, вирішивши зводити тут родинне гніздечко. Та момент вибрав неправильно: на Поділлі якраз спалахнула Барська конфедерація, в якій він брав активну участь. Гармаки в шляхтича швидко конфіскували. Правда, потім повернули назад. В 1786 році два сини Антонія Міхала, Юзеф і Фелікс Дембовські, поділили між собою батьківський маєток. Гармаки з трьома навколишніми селами дісталися Юзефу (1761-1831). 

Юзеф вдався в батька: в 1794 році всі його маєтки конфіскували за участь у збройному повстанні Тадеуша Костюшки. Гармаки з околицями дісталися в якісь російські руки. 

Як писав Вавжинець (Лаврентій) Марчинський близько 1820 р., Нові Гармаки, "село безлісне, в гарному місці, добре забудоване", було власністю генерала Е.Соколинського. В той самий час Гармаки Старі були розділені між трьома Кавецькими: Яном, Андрієм та Ксаверієм. Мали вони 125 "душ". Генералу дісталося менше - 52 "душі". 

Нарешті племінник Юзефа Дембовського, офіцер Ізмайлівського полку Костянтин Дембовський (1784-1856) викупив Нові Гармаки з російських рук. Пізніше Костянтин стане підпоручиком уланів великого князя Костянтина, а у 1809 р. покине російське військо і перейде до гусарів Умінського, щоб нарешті в чині полковника в штабі французького маршала Ніколя-Шарля Удіно. По закінченню військової служби К.Дембовський повернувся на батьківщину і одружився з Хеленою Вітославською (1790-1870). Оселилися в Гармаках (там все ще в 1837 р. мешкали також і дочки Ксаверія Кавецького - Анна та Антоніна). Об'єднання села в одне ціле настало десь пізніше 1837 р., виходить. 

В 1866 р. Гармаки отримала у спадок одна з чотирьох дочок подружжя, Ядвіга Вітославська, а вже від неї - Зофія (Софія) з Вітославських Мержеєвська. 

ну і досить поки про власників, давайте про палац. Місце було вибрано для нього ідеально - на вершечку пагорба, над селом. Коли і хто його збудував - невідомо. Можливо, це сталося за Юзефа Дембовського, а, отже, в 1790-х рр. Можливо, садибу відгрохав російський генерал Соколинський (Наполеон Орда, котрий малював двір в Гармаках у 1870-х рр., підписав свою роботу "Палац Соколинських"). Двір спочатку був пізньокласицистичним, але пізніше в більш-менш гармонійний ансамбль влізла стилістично дикувата реконструкція Генриха Марконі (всі ці неоготичні башточки в кутках - ну і на що це в результаті стало схоже? От-от). Навіть скупий на емоції Роман афтаназі бідкається: "Навіть важко повірити, що ТАКУ розбудову створив відомий архітектор". 

Головний фасад споруди виходив на газон, більша частина парку в Гармаках лежала позаду палацу. парк тут розбивав сам Діонісій Міклер (пізніше його дітище дещо перекомпоновали після 1831 року). 

Зараз палацу в Гармаках немає.

З церквами так: в Старих Гармаках була дерев'яна Покровська церква ( згоріла в 1798р. - і з кінцями). Проте є мурована церква Івана Богослова в Нових Гармаках (зведена у 1822р. на місці дерев'яної попередниці). 

Якщо вас ніч застане в Гармаках, переночувати можна в садибах зеленого туризму.