Місце для монументу теж вибирали довго й прискіпливо. Могло б так статися, що б Міцкевич постав біля сучасного Львівського Державного Університету, неподалік від Опери, що тоді ще будувалася, або поблизу собору святого Юра. Поруч з Оперою місце було й справді вдалим, але не треба забувати, що внизу - ув'знена в колекторі Полтва, всяке може трапитись. Вирішили не ризикувати.
Врешті решт вибрали Маріяцьку площу, звідки перенесли трохи вбік статую богородиці і фонтан. Наріжний камінь заклали в день ювілею поета, 24 грудня 1898 року.
З 20 проектів, поданих на конкурс, що розпочався 10 грудня 1989 року, у "півфінал" увійшли дві роботи: Яна Завєйського та Антоні Попеля, учня скульптора Марконі (це його роботи оголена красуня вітає відвідувачів Етнографічного музею). Проекти були схожі: колона (куди ж без неї), біля неї фігура Міцкевича, над поетом - крилатий Геній Поезії з лірою (Попель) чи лавровим вінком (Завєйський). Тільки завершення монументу були різними: у Завєйського зірка, у Попеля тринога з невгасимим вогнем. Перемогу отримав А. Попель, отримавши нагороду в 1000 австрійських крон.
А оте відмінне від проекта-конкурента навершшя пам'ятника (висотою в 3 метри!) виконав український скульптор Михайло Паращук (на жаль, він емігрував до Болгарії і довгі роки плідно працював в Софії).