English   Контакти   Книги   Новини   RSS   Галерея   Телетайп   Населені пункти   Типи об'єктів   Топ-13   Блог   Guest-Up-Oh?  
Личаківський цвинтар
Брама цвинтаря століття тому.

Брама цвинтаря століття тому.


Фото Андрія Чекмарьова (Москва).

Фото Андрія Чекмарьова (Москва). Надгробок на першому плані схожий на монумент Ю.Двєрницького в Лопатині.


Моя стаття для журналу "Карпати" (жовтень-листопад-2006)

 

Сотні й тисячі туристів щороку відвідують один з найстаріших в Європі Личаківський цвинтар. І сила, яка перемагає страх смерті, нехай давньої та чужої, яка спонукає зачудовано блукати алеями кладовища, розглядаючи надгробки — Краса.


 За цісарським наказом...

Навряд чи хтось із львівського магістрату піклувався про естетичну складову в далекому 1783 році, коли за наказом цісаря Йозефа ІІ було ліквідовано всі прицерковні цвинтарі в межах Львова. Мотивували це рішення санітарними нормами, прийнятими в просвітницькому XVIII столітті.

 

Для чималого навіть на ті часи міста виділили чотири ділянки землі за межами Львова. Галицьку столицю поділили на дільниці, і мешканцям Середмістя та IV дільниці дісталося старе кладовище в передмісті Личаків (трансформоване з Luetzenhof), де в XVI столітті ховали померлих від мору. Його офіційно відкрили у 1786 році. Тоді цвинтар займав теперішні поля 6, 7, 9,10 та 14.

В Середмісті жили і помирали далеко не бідні люди. Саме тому вже з перших років свого існування Личаківський цвинтар перетворився на головний некрополь Львова. Такий статус кладовища зберігся дотепер. Ховали тут лише поважних громадян: священиків, політиків, військових. Так було аж до повоєнного часу, коли радянська влада відкрила елітний цвинтар для масових поховань. Мародерство і вандалізм розквітли буйним цвітом: легенда про поховання цілої магнатської родини в золотих (начебто) черевиках не давала спокою шукачам легкої наживи. Особливо постраждала дальня частина некрополя. Часом вранці працівники кладовища знаходили просто на доріжках цвинтаря труни з похованими. А огорожі більшості могил стали здобиччю мисливців за кольоровими металами.

Та повернімося в більш ранні часи. Своєрідна популярність Личакова була такою значною, що кілька разів (в 1804, 1808, 1856 роках) некрополь доводилося розширювати — і зараз його площа складає 42 гектари. До речі, перетворити Личаківський цвинтар з міста мертвих в місце відпочинку живих вирішили ще в 1856 році. Тоді університетський ботанік Карл Бауер впорядкував територію, проклав тут доріжки та алеї. І з похмурого королівства смерті постав своєрідний парк для меланхоліків та романтиків. Парк, багатий на чудові класицистичні скульптури авторства Гартмана Вітвера, Антона і Йогана Шімзерів, більш пізні роботи Юліана Марковського, Тадеуша Баронча, Леонарда Марконі.


 Вулицями міста мертвих

Один з мавзолеїв. Фото А.Чекмарьова.

На Личакові неважко заблукати. Мало хто навіть із львів’ян може похвалитися тим, що добре орієнтується на 86 полях цвинтаря. Спочатку все просто. Доїжджаєш 7-м чи 2-м трамваєм до вулиці Мечникова, проходиш через нео-готичну браму, зведену в 1875 році (на вході доведеться купити квиток на цвинтар) — і перед тобою декілька алей. Можна обмежитися найпопулярнішими місцями, можна скласти свій маршрут.

Кілька хвилин на огляд показних каплиць, що оточують площу біля вхідної брами (мавзолеї Суходольських, Кисельків, Кшечуновичів, Адамських, Моровських і Лодинських) — а далі вже на власний розсуд.

Ліворуч — поле 1, своєрідний пантеон найвизначніших львів’ян, поховання ХІХ сторіччя. Тут лежать письменники, художники, науковці. Мало хто знає, але первісне поховання Івана Франка знаходилося саме тут, у гробівці родини Свачинських. На сусідньому з першим 59-му полі — могили історика Івана Крип’якевича (1886-1967 роки) та письменниці Ірини Вільде (1907-1982).

Пантеоном цю ділянку Личакова називають ще й через увінчаний орлом обеліск повстанцю Юліану Ордону (проект Тадеуша Баронча). Свою поезію присвятив цьому герою оборони Варшави в 1831році Адам Міцкевич. Помер Ордон в 1887-ому у Флоренції, а його останки перевезли на Личаківський цвинтар через дев’ять років.

Орієнтиром для багатьох (5 поле, неподалік від центральної брами) є скульптура Каменяра, що «лупає сю скалу» на могилі Івана Франка (скульптор Сергій Литвиненко). Навпроти — пам’ятник «будителю Русі» Маркіяну Шашкевичу. Якщо від франкової могили пройти праворуч, через четверте поле до 57-го, натрапимо на кладовище учасників польського повстання 1830-1831 років. Якщо взяти ліворуч біля пам’ятника протопресвітеру Гавриїлу Костельнику (1886-1948), знайдемо найдавніші поховання кладовища (поля 6-10) — царство жриць з лакримаріумами (ритуальними посудинами для сліз) та сумних геніїв смерті. Дорогою зустрінуться нео-готичні поховання вірменських архієпископів. Чомусь саме біля них завжди найбільше туристів з фотоапаратами.

Здається, ділянки поблизу брами — найбагатші на відомі імена. Володимир Івасюк, автор «Червоної Рути». Марія Конопницька, поетеса, авторка популярної казки про сирітку Марисю. Олександр Чоловський, історик, директор Львівського архіву, легендарна для сучасних краєзнавців постать. Це він першим описав замки Галичини. Стефан Банах, професор-математик. Зиґмунд Горголевський, архітектор, автор споруди Львівської Опери. Була одна цікава, пов’язана з ним історія.

За Оперу Горголевського нагородили орденом — унікальний випадок для Австро-Угорщини. Та загнана в підземний бетонний тунель львівська річка Полтва, над якою виріс красень-театр, мало не зіпсувала репутацію майстра. Будинок осів на півметра, тріснула стіна біля сцени. Горголевський раптово помер, і поповзли чутки про його самогубство: мовляв, боявся за своє творіння, не витримав ганьби від Полтви. З часом з’ясувалось, що відбулося природне тимчасове просідання конструкцій...


 Легенди і бувальщини Личаківського цвинтаря

Цвинтар Орлят, фото видатного майстра 1930-х рр. Я.Булгака.

Ще одне примітне місце неподалік входу — мавзолей горілчаного магната Юзефа Адама Бачевського, споруджений в неоренесансному стилі в 1911 році. Коли власник титулу «Постачальник цісарсько-королівського двору» смертельно захворів, то спеціально замовив у Парижі хитрий пристрій, за допомогою якого після смерті... самостійно дістався до місця свого вічного спочинку. Катафалк начебто їхав позаду покійника, а в труну Бачевський влігся вже на цвинтарі — за допомогою все того самого пристрою...

На 70 полі ще один величний мавзолей — Фелікса Барчевського, зведений його сином Петром-Володимиром Пробусом, найбагатшою людиною на Поділлі. Велет-склеп — єдине тепер нагадування про казкові багатства цієї родини. Після себе Барчевський залишив на доброчинність і науку 700 000 гульденів готівкою: по 50 000 на стипендії студентам Львівського і Краківського університетів, 500 000 — на щорічну премію за художні та історичні твори, 30 000 — на посаги бідним дівчатам, 15 000 — учням Львівської консерваторії тощо. І якщо б хтось з нащадків мецената задумав опротестувати заповіт, його б негайно позбавили спадщини.

Неподалік — один з найпоетичніших надгробків. Спляча молода жінка, Юзефа Марковська, що померла ще в 1877 році, притягує погляди і породжує дивні перекази, в яких її називають чомусь Барбарою і висувають кілька версій її смерті. За одною, вона була акторкою і померла під час вистави. За іншою — отруїлася, коли дізналася, що коханий зраджує її. А в польських джерелах зустрічаються згадки, що там взагалі поховано чоловіка, Станіслава Зборовського...

Більш як 300?000 похованих, понад дві тисячі гробівців, майже півтисячі скульптур, серед них значна частина високомистецьких — статистика некрополя. Найстаріші надгробки датуються 1787 і 1797 роками. Серед новіших гробівців теж трапляються справжні шедеври, як-от довгоногий бронзовий Орфей, що сумно торкається струн своєї ліри (надгробок оперної співачки Соломії Крушельницької). Є надгробки незвичні: біля погруддя лікаря Юзефа Івановича вічно на варті його віддані пси Плутон і Нерон. Є поховання скромні, але з незвичною історією, як от могила Францішка Заремби. Цей солдат армії Костюшка помер на 112 році життя.

З 1990 року Личаківський цвинтар має статус історико-культурного заповідника. Місто мертвих з чи не півмільйонним «населенням» зараз нечасто приймає нових «жителів», але трапляються і винятки: тут поховано рештки Георгія Гонгадзе. У 2000 році багатотисячний натовп проводжав тут в останню путь композитора Ігоря Білозіра.

Окрема тема — воєнні меморіали. Їх декілька: поховання воїнів Червоної Армії, Меморіал визвольних змагань українського народу, поруч — так званий «Цвинтар Орлят» (польські військові поховання 1918-1920 років). Є тут і поховання жертв терору НКВД у 1941 році (поле 82). В братській могилі спочивають 205 українців, 21 поляк, 6 німців, 14 євреїв, 5 росіян.


 На кладовище із заліковою книжкою

Міста мертвих живуть схожим життям, як і міста живих. Народжуються, існують і помирають. Нечастий випадок — цвинтар, чия історія нараховує вже понад два століття. В такому місці концентрація надгробків, доль, легенд і чудес часом є надмірною. Ну ось, погляньте...

 

Одні студенти перед заліками та іспитами ходять на консультації, інші — на Личаківський цвинтар. До Миколи Чарнецького. Кажуть, під час сесій землю на могилі цього греко-католицького єпископа, беатифікованого в 2001 р., доводилося кілька разів досипати. Студенти вірили в те, що мученик, чиї останки перепоховали на Личакові в 1960-х роках, обов’язково допоможе, а земля на його могилі має чудодійні властивості. Такої ж думки і деякі хворі, які безпомилково знаходили поховання Миколи Чарнецького серед тисяч інших. Біля прикрашеного рушниками мальтійського хреста цілодобово палали свічки, до скромної могили вели вказівники.

 

1: У 1945 році владика був вивезений до «Сибірлагу» біля Маріїнська Кемеровської області, згодом до Воркути в Комі АРСР. Лише за офіційними даними пережив 600 годин допитів і катувань, побував у тридцяти різних тюрмах і таборах. Як невиліковно хворий у 1956 році отримав дозвіл повернутися в Галичину, де таємно продовжував душпастирську роботу. Ще за життя його вважали святою людиною. Помер у 1959 році. Був похований у Львові на Скнилівському цвинтарі, у 1960-х роках — перепохований на Личаківському, а 4 липня 2006-го — в храмі священномученика Йосафата.


 Історія Ванди і Артура

А найпопулярніша легенда Личакова про Любов. Її герої — відомий польський художник-реаліст Артур Гротгер (1837-1867) і його наречена Ванда Монне. Банальна історія. Знайомство на балу, прогулянки алеями Личакова, де Артур зізнався, що хотів би тут бути похованим, народження симпатії... З цієї симпатії виросла гаряча любов. І коли бідний, хворий на туберкульоз Гротгер помер у Франції, куди їздив, як сказали б зараз, «на заробітки», 17-річна Ванда продала всі свої коштовності і привезла труну з тілом коханого з Пер-Лашезу у Львів. Дівчина теж трохи малювала, і за її ескізом відомий скульптор Паріс Філіппі виготовив надгробний пам’ятник Гротгеру. Але гроші за нього не взяв. А медальйон з портретом коханого Ванда виготовила власноруч. Зажурену фігурку дівчини на могилі художника зусібіч обступили сучасні стандартні надгробки. Та туристи, особливо польські, віднаходять потрібне місце, приносять живі квіти.

Тут же, на Личаківському некрополі, можна знайти скромний надгробок із написом «Ванда Монне. 1850-1923». Екскурсоводам канви цієї сумної історії досить для розповідей про привидів Артура і Ванди, яких начебто хтось бачив у місячні ночі. Історія любові без хепі-енду сама неначе проситься про таке загробне продовження..


Фото Андрія Чекмарьова.

Фото Андрія Чекмарьова.




В 11-річному віці я ледь не закохалася в Орфея авторства Т.Бриж (могила С.Крушельницької).

В 11-річному віці я ледь не закохалася в Орфея авторства Т.Бриж (могила С.Крушельницької).





Цвинтар оборонців Львова. 1930-ті.

Цвинтар оборонців Львова. 1930-ті.




Два види монументу американських пілотів.

Два види монументу американських пілотів.


Поховання французів.

Поховання французів.





Види пам'ятника полсьькому повстанню 1863 р.


 Фото А.Чекмарьова















Цей нагдробок вірменський митрополит Стефанович замовив собі ще за  життя.

Цей нагдробок вірменський митрополит Стефанович замовив собі ще за життя.



© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю
Розробник