Проект поєднував риси ренесансу та бароко (віденський псевдоренесанс). Велика роль відводилася скульптурному оформленню будівлі.

Перший камінь було урочисто закладено в червні 1897р. Гроші на будівництво (загальна сума - 2,4 млн. австрійських крон) дала не лише міська управа, а й львів'яни. Горголевський за своє дітище переживав і вболівав, сам керував земляними, будівельними і споряджувальними роботами, запросивши кращі фірми: контору інженера Лівінського, скажімо, чи австріяки "Сіменс" (так, вони вже тоді займалися електрикою).  З Відня привозились мармурові деталі, у Бельгії замовили спеціальне полотно для розписів фойє. Над оздобленням працювали скульптори П. Войтович, А. Попель (різьба фасаду), Е. Печ, Т. Баронч, художники Т. Попель, М. Герасимович, Т. Рибковський, З. Розвадовський, С. Дембіцький, С. Рейхан.

Зал у формі ліри (22,5х8,5 м) оформляли 10 художників під керівництвом С. Рейхана. Над сценою знаходиться плафон "Апофеоз слави" (автор - С.Рейхан), старовинний герб Львова, скульптури Генія і Ангела (П.Війтович).

4 жовтня 1900 року Великий міський театр було відкрито оперою "Янек" (до речі, про гуцулів) В.Желенського. Театр С.Скарбека (зараз театр ім. М.Заньковецької) поступив свої позиції новому міському Парнасу, на відкриття якого зібралися високі гості: майбутній нобелівський лауреат Гєнрик Сєнкевич, художник Гєнрик Сємірадський (автор парадної завіси "Парнас"), композитор І. Падеревський, делегації з інших театрів.

За Оперу Горголевського нагородили орденом - унікальний випадок для Австро-Угорщини. Місто оцінило внесок архітектора... ну і Полтва, знову ж таки. Ріка трохи "підмочила" репутацію майстра: в 1901 році будинок осів на півметра, тріснула стіна біля сцени. Так як Горголевський раптово помер (параліч аорти), народилася легенда про його самогубство: мовляв, театр його доконав.

Що цікаво, такий важкий для підйому сучасними українськими театрами Вагнер запросто йшов у Львівській Опері - і "Летючий голандець", і "Лоенгрін", і тетралогія "Перстень нібелунгів". А от перший балет ("Лебедине озеро", аякже) поставили аж в 1921р.

Коли читаєш, скільки смаколиків пропонувала Опера львів'янам на початку ХХ столітя, бере заздрість. Та львів'янам то все було, здається, не дуже потрібно: в 1934 році театр закрили через фінансові проблеми. Держава театр ніяким чином не підтримувала. Широкий загал в театр не ходив, а  еліту балували виступами зірок - Карузо, Мишуга, Батістіні, Крушельницька... А на "зірок" квитки дорогі. А зала - аж на 1800 місць. Замкнене коло.

Яким був театр за Польщі, можна почитати тут.

В радянські часи театр з Великого перетворився на Державний опери і балету, а до сторіччя з дня народження Івана Франка (1956 рік) Опері дали ще й його ім'я. Зараз повна назва Опери: Львівський національний академічний театр опери і балету ім. Соломії Крушельницької.

В 1970-х театр закрився на реставрацію, відкрився в 1984р. А в 1999-му тут проходила зустріч президентів країн Центральної Європи у Львові: Болгарії (Петр Стоянов), Румунії (Еміл Константинеску), Угорщини (Арпад Гьонц), Австрії (Томас Клестіль), Словенії (Мілан Кучан), Чехії (Вацлав Гавел), Німеччини (Роман Герцог), України (Леонід Кучма) і Польщі (Олександр Квасневський). Для настільки поважних високих гостей театр, природно, оновили та підремонтували.

В 2006 році в театрі встановлено рухому стрічку: щоб спростити глядачам розумінням оперних тонкощів (бо опери виконуються на мові оригіналу). Тепер сцена трохи, напевно, схожа на вокзал - я ще не бачила, треба буде подивитись.

Офіційна сторінка Львівської Опери: http://www.lvivopera.org/contents/index.ua.html

Розповіді треба більше цікавинок і менше занудних фактів. Відома легенда про самогубство Горголевсього вже розвінчана, версія про те, що він будував Одеський театр, не витримує жодної критики. Що ж лишається?

Бувальщини.

З правого боку залу розташовувалась так звана "цісарська ложа". Тут сиділи лише представники ого-го якої аристократії - скажімо, намісники Галичини і Лодомерії. Чи маршал Пілсудський. Чи львівський воєвода. Сидів там якось, слухав оперету і австрійський прем'єр-міністр граф Казимір Бадені. Під час свого виступу актор Мишковський, який мав за сценарієм впасти до ніг японського імператора і закричати "Мі-ка-до!", впав ниць перед ложею прем'єра і закричав:  "Ба-де-ні!".  

Таке підлабузництво було помічене: актора на день посадили до арешту за хуліганство. Суму закладу за такого "патріота" (одну гривню) охоче заплатив сам граф Бадені.

За Польщі неабиякою важливою фігурою в театрі протягом двох десятиліть був перукар Томаш Жешутко (Tomasz Rzeszutko). Кажуть, він мав вплив навіть на вибір репертуару, що вже казати про склад артистів. З його думкою рахувалися - бо він знав усіх і все. Помпадур від куліс!

Бідні львівські студенти театр любили, але грошей на квитки не мали. Відомі випадки, коли за квиток на "Кордіана" віддавали навіть колекцію раритетних ямайських марок. Та молодість і нахальство в парі роблять можливим майже усе: юнакам часто вдавалося прокрастися на галереї і не бути зловленими контролером паном Рінглером. Та, кажуть, Рінглер сам з радістю давав себе обдурити - бо співчував голодним і спраглим культури хлопакам.