Карта

Координати: 48°06′50″ пн. ш.26°12′24″ сх. д.

Ревеліон і маланка (коні-калу) в Тернавці 2 січня 2017 р.: фоторепортаж

Понад 2,5 тис. жителів. 

Герца сама по собі - і пишається цим. Не в сенсі Герца-містечко, а в сенсі Герца-регіон. Він крихітний, розміром з найменший район України - але попри всю мініатюрність і умовність кордонів з сусідами, як румунськими, так і українськими, він все-таки інший. Особливо гарно різниця кидається у очі, коли з новоселицьких Маршинців повертаєш до старого і непевного мосту через Прут біля Лунки. Кілька сотень метрів відділяють Герцу від Буковини - а інше відразу все. Села, церковна архітектура, звичаї, та навіть гори. Тут вже Карпати, але вони інші, ніж на Путильщині. Вони виростають з глиняних місцевих ґрунтів, вони самі кольору глини - і цей велетенський Голем не одне століття охороняє ідентичність Герцаївщині. У нього до цього часу виходить незле. 

Тернавка лежить майже у центрі області Герца (а.к.а. Герцаївського району)  і являє собою дивну суміш своєрідності та етнографічної унікальності. Тут, як і скрізь по Україні, московська церква понапихувала на перехрестях страшних покручів-каплиць з недоречно-великими, негармонійними верхами-цибулинами - так, неначе ми не у Західній Україні (яка в даному випадку ще й Герца), а десь під Псковом. В магазинах тут те саме, що і скрізь по Чернівеччині. Нові місцеві хати тут такі ж, як і де завгодно - великі, уніфіковані, під короїдом і металочерепицею. Але навіть уніфіковані хати тут тримають солідну дистанцію. От скрізь по Західній Україні як: вулиця - а на ній тісно понатикувані хати. Одна до другої, одна до другої. Тісненько - хоч на Рахівщині, хоч на Самбірщині, хоч на Снятинщині. В Тернавці кожне обійстя само по собі - і це дистанціонування від сусідів мені дуже імпонує. Такий самий сільський індивідуалізм бачила раніше хіба у Прибалтиці на та півночі Італії. 

Через цей індивідуалізм Тернавка займає просто-таки велетенську площу - значно більшу, ніж очікуєш від села, де живе менш як три тисячі людей. Коли піднятися на гору за селом, дорогою на Куликівку, відкриються чудові панорами: лісисті пагорби, намистинки хаток на них - і так аж до Румунії. Скільки там до неї, кілометри два. Але навіть з цієї гори всієї Тернавки не побачити. Бо розкинулося село і туди, і сюди - і з деяких дворів ближче до Хряцьки чи Підвального, ніж до сільського клубу.

Де багато простору, там багато храмів. На Західній Україні цей закон працює завжди стабільно. Велетенська Тернавка просто не може мати одну церкву - тому має їх дві. Крім красуні Дмитрівської церкви, яка стоїть біля школи, є ще церквиця на цвинтарі. Була ще й третя святиня, дерев'яна - її розібрали у 1970-х рр. 

Все-все-все про Дмитрівську церкву написане на таблиці над входом у неї ж. Збудована у солідному вже 1811 році, відремонтована у 1930 і 1989 роках. 

Характерна риса церквів на Герцаївщині - іконостаси навиворіт, фрески на зовнішніх стінах храму. Так на наших теренах луною віддає традиція розписних монастирів Південної Буковини. 7 травня 1479 року сам Штефан чел Маре подарував Тернавку своєму улюбленому монастирю в Путні. В тій самій грамоті сказано, що Тарнавка відома ще з часів господаря Олександра Доброго (1400-1432). Щось, що дуже умовно можна вважати схожим на абриси монастирської дзвіниці у Путні, до цього часу є на сільському гербі  - поруч з конем, головним помічником хлібороба і гето-дакським тотемом, та трьома ягідками терну. Тернавка ж. І все це на зеленому полі - зеленому, як карпатські ліси.

Церква у Тернавці висока і тонка, але при цьому гармонійна, гарна. Дивно, що не потрапила до чотирьохтомника "Памятники градостроительства и архитектуры УССР" - не доїхали дослідники сюди, чи що. Гарний храм, задбаний. І купол, купол чудовий на дзвіниці - типово-місцевий, ніяких чудернацьких і потворних цибулин. 

На церковному дворі є туалет - і мандрівник з-поза Герци задумається тут про гендерний розподіл. Ліворуч кирилицею написано Б, праворуч - Ф. От ще один доказ того, що для 97,5 % місцевих жителів рідною є румунська мова (кілька людей вважає, що молдавська).