Під бляхою ховається лише величезний (в порівнянні з основним об'ємом храму) дах церквиці. Стіни лишилися дерев'яними, не пріють в залізних обладунках. За це селянам спасибі.

Як і переважна більшість старих (дерев'яних і мурованих) храмів, петрашівська церква стоїть на сільському цвинтарі. Місце непогане: на горбочку. Колись, певно, це був край села, а зараз на сусідньому з кладовищем полі виростає новий мурований храм. Наскільки я зрозуміла, до того на цьому місці стояло пріміщення сільського клубу, зведене більш як століття тому. Хоча можу помилятися: зустріла чимало повідомлень про будівлю громадою села на свої кошти клубу, могла щось і переплутати. Тісно петрашівцям в старій дерев'яній церкві-бабусі. Що дивуватися - в селі проживає більш як 2000 чоловік.

Неподалік від храму - дзвіниця, теж дерев'яна. Досить компактна, не сказати б, що великого розміру - радше маленька. Але й вона в порівнянні з Михайлівською церквою виглядає велетом. Коли я прямувала до храму, в дзвіниці засіли двоє дітлахів, які завзято і весело бомкали-калатали у дзвони. Здається, на паску на Буковині це найулюбленіша хлоп'яча розвага.

Що я знаю про цей храм? Лише те, що вичитала в чотиритомнику "Памятники градостроительства и архитектуры УССР". Отже:

Дерев'яна тризрубна Архангельська церква стоїть на кам'яному фундаменті. Храм складається з п'ятибічних у плані бабинця та апсиди і квадратової, більш широкої нави.

Зведена ця приземкувата церква з величезних дубових зрубів (лише п'ять вінців в висоту). З декоративних елементів - лише фігурні кронштейни. 

З південного боку до бабинця прибудовано невеликий, схожий на веранду в сільській хаті квадратовий тамбур, обшитий тесом.  

Невисокий зрізаний пірамідальний верх нави ховається під високою чотирискатним дахом - характерна риса для церков хатнього типу. Високий дах покоїться на міцних кронштейнах-випусках.

На жаль, всередину я не потрапила, задовільнившись загляданням в маленькі віконечка церкви. Все було видно, все, як завжди в буковинських церквах - трохи забідно, трохи заяскраво.

Біля однієї з стін святині у квітні 2006 р. лежали, звалені докупи, якісь різьблені штуковини. Звідки вони - не знаю.

Був би час і відсутність страху - пошукала б історико-етнографічну кімнату (думаю, вона є при місцевій школі), де можна було б дізнатися про село і його храм значно більше. Але не було ані часу, ані сміливості.