 |
|
|
|
|
|
Травень-2005. Костел в Берездівцях. |
Липень-2004 року. Перше знайомство. |
Неподалік від нафтового Нового Роздолу в липні 2004 року наші "жигулі" були зупинені чудовим бароковим костелом, який раптово з'явився обабіч траси. За костелом починався цвинтар, серед надгробків якого траплялися й старі.
Яким чином нам вдалося не побачити вказівник з назвою села ("Берездівці"), я не поясню, але вивчаючи місцевість за картою, я чомусь вирішила, що ми в Новому Роздолі. Гм.
Виходжу з машини. Підходжу до брами. Читаю. Оголошення, комп'ютерним шляхом набране, на воротах храму: "Богослужіння на цьому тиждні відбудуться за звичним розкладом. До прибирання костелу просимо пані Юлю таку-то, пані Мар'яну таку-то та пані Ольгу таку-то". Супер! :)
Ну але ж я їхала в Роздол за палацом! От і беруся його біля костелу шукати...
Поважна пейзанка-пастушка з допитливими бісиками в очах на моє запитання про місцезнаходження роздольського палацу спершу надовго задумалась, а на підказку: "Ну, старий! Старовинний... Там ще пани жили?" миттю відреагувала, показуючи на наступну за костелом одноповерхову хату під червоним дахом: "А во, отой будинок, тепер лікарня, а до війни там багаті жили!" І, задоволена чіп-і-дейлівською місією, пішла за своїм тучним стадом з однієї корови далі.
Побіжний огляд лікарні мене не вдовільнив. По-перше, знамениті античні скульптури вартістю понад 40000$ директор Львівської галереї мистецтв Б.Г.Возницький в такому місті знайти аж ніяк не міг. Не міг і все. Не той масштаб. По-друге, вхід до місця порятунку всіх місцевих хворих було перегореджено якимись залізяками та гілками. Нє, не то, треба шукати далі.
Краще б про костел спитала... Або хоч назву села, чи що...
Culpae non pietatis opus, A. D. M. CCLX. IX |
А між тим Берездівецький костел - це вам не абищо, а робота самого Бернарда Меретина, геніального архітектора епохи бароко, автора ратуші в Бучачі, соборів в Наварії та Годовиці і, звичайно ж, Святого Юра у Львові.
І історія в місцевої парафії - довга.
Вона (парафія, а не історія) виникла стараннями власника села Бенедикта Бенка в далекому 1410 році. Причому, на той час в поселенні вже існував дерев'яний костел Різдва діви Марії. Наступний власник села, Ян з Сеняви, документи Бенка підтвердив
Зараз Берездівці - село селом, а в 1526 році їм вдалося отримати Магдебурзьке право. Думаю, в ті часи тут і замок свій був.
Так як на ці терени частенько зазіхали татари та турецькопіддані, костелу чимало дісталося від ординців, особливо в 1618-1621 роках. Наступна девастація храму мала місце на початку XVIII століття, в часи Потопу. Постраждали не лише стіни святині, а й костельне майно.
Дякую професору Н.Урсу за ілюстративний матеріал! |
Дерев'яний костел вимагав ремонту - його провів в 1718 році парох Михайло Мікошович. Грошима допомогли власники Берездівців, графи Францішек і Анна Цетнери. До речі, в 1715 р. поблизу Берездівців ця подружня пара заклала містечко Аннополь, яке пізніше злилося з Берездівцями.
Знаєте, як швидко відносно безпечно розбагатіти? Заснувати релігію (як Хаббард чи Ла Вей) або принаймні організувати чудо. Чудо трапилося в Берездівцях 16 травня 1746 року (рівно за 259 років до мого другого візиту в село). Про це читаємо тут.
І потяглися паломники... Дерев'яний храм аж тріщав, напевно - потрібен був новий костел.
Жевуські, нові власники міста, дають гроші на будівництво мурованого храму. Архітектора запросили відомого - бо і чудо тут популярне. Бернард Меретин, ось так.
(Хоча, руку на серце, схожі храми в другій половині XVIII століття виникали на теренах Галичини всюди, як клони: в Янові, теперішньому Івано-Франкові, в Коломиї, в Раві-Руській...)
Такі колони лежать поблизу храму. |
Будівельні роботи почалися в 1769 році, завершилися в 1771 році. Роботи з розписів інтер'єрів велися в святині до 1777 року.
Хоча існує і інша версія появи кам'яного храму: начебто Ванда Жевуська, світська і досить легковажна дама, якось під час ворожінь побачила в люстерці нечистого. Ніхто з місцевих парохів відпущення гріхів княжні не давав, аж поки нещасна не поїхала до самого Папи Римського, а той в якості покути наказав звести мурований костел.
Версія, може, не канонічна, але перчинки в розповідь додає. :) Додам лише, що документально підтверджено участь у створенні нового костелу Францішки Жевуської, дружини Міхала Жевуського, власниці Піддністрян, а зовсім і не Ванди.
А легенда про Ванду живиться таблицею над входом. Латиною там писано:
Culpae non pietatis opus, A. D. M. CCLX. IX
Справа провини, а не побожності.
Стан фресок у 2002 р. |
Храм оствятив єпископ Вацлав Сераковський під титулом Воздвиження Чесного Хреста.
Відпусти у костелі відбувалися двічі на рік: 3 травня і 14 вересня (На "Чесного хреста"). Збиралася в такі дні чимала громада - як поляків, так і русинів. Велика процесія приходила з Комарна. Відпусти ці були підтверджені у Римі в 1766р. Документ обіцяв цілковиту індульгенцію всім, хто в ці два дні помолиться біля "чудодійного" образу.
У 1821-1822 році в костелі проводиться ремонт. В 1859 р. горіла плебанія. На жаль, вогонь проковтнув чимало цінних архівних документів. Більш-менш помітних змін костел зазнав лише в 1903 році, коли його об'єм було розширено. Прочани все йшли, популярність костелу все зростала. Роботами тоді керував архітектор А. Загурський.
В радянські часи про прочан не було й мови: з 1949 по 1992 роки храм використовувався як колгоспний склад. Парох Михайло Коспрук, виїжджаючи в 1945 році до Польщі, забрав з собою й частину храмового майна - і, звичайно ж, "чудодійний" образ. Ікона зараззнаходиться в польському місті Камєнь Поморський, а з 1995 року в Берездівцях міститься її копія. Де решта костельного майна, мені не відомо.
І то краще, аніж віддати все варварам. Ну, скажімо, ось тут добре видно, в якому стані храм передали місцевій римо-католицький громаді в 1992 році. Даху немає, штукатурка пообсипалася... Зараз, на щастя, за долю споруди не треба хвилюватися.
Дзвіниця. Фото - травень-2005. |
Придивимося до костелу. Перед нами кам'яна однонавна споруда, що в плані схожа на хрест з дещо вкороченими бічними раменами. По осі західного і східного фасадів знаходяться низький притвір і невелике приміщення. Так як бароко не терпить гострих кутів і віддає перевагу плавному перетіканню об'ємів, прямі кути в споруді скруглені, пом'якшені.
Головний фасад декоровано пілястрами коринфського ордеру (деякі з них після ремонту храму в 2000-х роках валяються поруч зі спорудою). Розвинутий карніз увінчується барочним фронтоном з декоративними кам'яними вазами. На даху встановлена ажурна сигнатурка.
Перед головним фасадом стоїть кам'яна трипролітна дзвіниця, яка складає з костелом єдиний ансамбль.
Інтер'єри прикрашені спареними пілястрами коринфського ордеру, що підтримують розвинутий антаблемент.
Ілюстрації з книги "Костели і кляштори римо-католицькі колишнього руського воєводства. Том ІІ" (Краків, 2003). На останній - стан стелі в 1957 р. |
Дерев'яна синагога в Берездівцях. Інтер'єр. |
В мене є навіть книжечка В. Лаби "Берездівці. Історія села до 1939 року". Ще б згадати, ДЕ САМЕ вона є - було б супер.
Розкажу, що знаю.
Перша згадка про Берездівці походить з 1410 року, завдяки створенню парафії і ось цьому документу:
W imię Pana. Amen. Na wieczną pamięć Boga i Zbawiciela rodzaju ludzkiego Jezusa Chrystusa...My Benko, dziedzic dóbr Brzozdowce, wraz z synem naszym Stanisławem, dziedzicem majętności Żabokruki, wszystkim do wiadomości podajemy..., że zdrowym i rozważnym umysłem, na chwałę Boga i ku czci Narodzenia N. Maryi p., we wsi naszej Brzozdowce, za zezwoleniem Najprzewielebniejszego w Chrystusie Ojca i Pana Jakóba, z łaski Bożej biskupa halickiego* nowy kościół postawiliśmy. I aby chwała Boża w tym kościele nie ustawała, zapisujemy wieś Czyżyce (i inne dochody)..............Działo się w Brzozdowcach w oktawę Narodzenia N. Maryi P. 1410r.
*bł. Jakób Strepa, zm. 1411r.
Село лежить на хорорівській автотрасі, до Дністра звідси 2 км. Назву ніхто з істориків до беріз не прив'язує: скоріше до берестового лісу, а може колись оселилися тут жителі Берестя (сучасного Бресту).
"Із 1704 жителів 70 відсотків спіткала переселенська доля під час сумнозвісної операції "Вісла”, корінне ж населення зазнало чимало горя у роки визвольної боротьби" - це я цитую фрагмент статті Анни Микитин про історію Берездівців.
В часи, коли Берестівці були містом, тут жила велика юдейська громада. Була дерев'яна синагога (збудована в XVIII ст., розміри 17 на 20 м. висота 12 м), яку розібрали під час Другої світової - все, що лишилося на згадку про цю частину історії - кіркут. Там багато розбитих мацев. Але я його не бачила.
Стара поштівка з видом костелу. Позичила тут. |
Колись це й справді було місто: в центрі площа Ринок (костел лежить неподалік неї), від якої відходило 6 вулиць. До костелу вела вул. Підкостельна, до церкви - Підцерковна, Боринецькою простували в Бориничі, де була залізнична станція, а ще існували вулиці Зелена, Блонна А і Блонна Б - ці вели аж до придністровських лук. Біля річки стояло 3 млина.
Через містечко тік потічок Вишнівчик, через який вів дерев'яний міст.
На ходорівській дорозі стояла фігура св. Яна, на бориничівській дорозі - хрест в пам'ять про 20-річчя польського повстання. Пам'ятник знищили радянські військові в часи Другої світової війни. На вулиці Блонней А стояв цементний Христос з хрестом авторства Антонія Сухоровського.
Містечко було невеликим: лише одна кам'яниця була двоповерховою, а саме будинок польського товариства Народної школи. При школі діяв магазин сільськогосподарського товариства, концертний зал з гардеробом. Тут відбувалися не лише зібрання місцевого стрілецького товариства, а й ставилися самодіяльні вистави.
Українське населення Берездівців теж мало народний дім. Ще в поселенні містився двір, що був власністю закладу графа Скарбека, при якому діяла гуральня (дивне заняття для сиріт - саме вони в ній працювали).
Перед другою світовою телефонна мережа Берездівців складалася з наступних абонентів: пошта, поліційний постерунок, парафіяльна канцелярія і міська управа. Все. Але було вуличне освітлення - для цього використовували нафтові лампи.
Крім руїн замку (я це передчувала!) був ще якийсь великий занедбаний Панський сад.
В двох довгих одноповерхових будинках діяла семикласна (до 1923р. - шестикласна, до 1913 р. - 5-класна) школа. Викладали польською мовою, щоправда, дві години на тиждень учні вивчали українську. Директор школи жив там же, при закладі.
Шкільне подвір'я прикрашав пам'ятник на честь 10-річчя незалежності Польщі (1928 рік?): орел на постаменті.
Мали Берездівці власну футбольну команду "Стрілець". Суперниками як правило були футболісти з Роздолу, іноді з Бібрки ("Орлята"), чи Жидачева "теж "Стрільці"). Ходорів виставляє єврейську команду "Дрор".
В темну частину доби за містечком наглядала добровільна варта, на яку заступали щодня по 6 чоловіків. Кому був час чергувати, отримував спеціальну палицю. Українці вартували під церквою, поляки - під костелом.
В час Другої світової війни євреїв з Берездівців вивезли до гетто в Стрию. Поляки містечка покинули рідне поселення в 1945 р., щоб оселитися на Шльонску.
|
|
|
|
|
|
"Замки і храми України" - некомерційний cайт, що підтримується фактично силами і ентузіазмом однієї людини. Допомогти проекту:
гривневий рахунок 4149 5100 9101 3567
євровий - 5168757402858452
Patreon
Ваш внесок допоможе не зневіритися в тому, що роблю вже 20 років. Дякую.
Екскурсійний супровід у мандрівці Кам'янцем-Подільським, Поділлям та Західною Україною в цілому: kamienczanka@gmail.com
© All rights reserved.
Всі права на матеріали охороняються у відповідності до законодавства України.
Будь-яке використання матеріалів сайту можливе лише за попередньою узгодженністю |
Розробник 
|
|
|
