Все-таки Лазер - мітке око. Саме завдяки його спостережливості ми знайшли в Комарно те, що й не шукали: залишки замку.

На околиці міста, поблизу дороги на Переможне, стоїть місцевий стадіон. Це зараз він стадіон, а колись... Колись тут був замок. Про це абсолютно чітко і недвозначно свідчать високі земляні вали бастієвої системи навколо футбольного поля та трибун. Вали непогано збережені.

На Лазерові крики прибіг сторож і багато чого цікавого розповів. Він і сам був цікавий. І про Кароліну Лянцкоронську знав, і сам, як стверджує, з дворян. На лазерове прохання назватися бурчить нерозбірливо "%?)№;:%%ський". "Перепрошую пана, як ви сказали?" - "№*?::?*)*ський" - не менш гордо і нерозбірливо у відповідь.

Шляхетний сторож, щоправда, версію про замок спочатку відкинув - мовляв, в 1960-х роках тут проводили меліорацію, було б щось кам'яне під шаром грунту, його б неодмінно виявили, але не знайшли нічого.

Меліоратори.

Знайшли інші. Він ще хлопчиком запам'ятав один випадок: тоді ж, в 1968, здається, році, раптом серед поля з'явилася яма, з якої стирчало крило "студебекера". З ями невідомі чоловіки винесли два ящики невідомо чого. Наступного дня яма щезла.

Ось вам і підтвердження легенд про те, що від комарницького замку йшло два підземних ходи до двох храмів, розташщованих від укріплень майже на однаковій відстані: до місцевого костелу (див. фото вгорі) та до храму в Переможному.

Тут одне незрозуміло: в Переможному храм модерновий. Хоча, можливо, його звели на місці більш давнього костелу.

Ось такі справи, малятка.

Cторож з стадіону вказав нам на ще одне варте уваги місце: в парку є рештки "польської школи". парк, як він розповідав, ще кілька років тому прикрашали альтанки, а кілька десятиліть тому - статуї. Зараз хащі хащами.

В розмові згадується побіжно пані Кароліна Лянцкоронська, що померла в 2002 році у віці 104 років. Школа та Лянцкоронська в одне ціле чомусь не пов'язуються. Даремно.

Тут дійсно була польська школа, але ж не відразу!

Дозволю процитувати вам фрагмент своєї статті, яка писалася для часопису "Карпати":

Їдемо до парку. Товсті стовбури дерев недвозначно натякають на їх вік. За ними, в високій траві, бачимо остов двоповерхової будівлі в класицистичному стилі. Тут справді в міжвоєнні часи була польська школа. Але раніше в цих стінах мешкала Кароліна Лянцкоронська, улюблена та найталановитіша дочка графа Кароля. Як виглядав ще один палац польських магнатів, зараз можна дізнатися хіба з ілюстрацій до книги Кароліни „Wspomnienia wojenne”, яку видали 2001 року в Польщі. На відміну від Роздольського маєтку, палацом Лянцкоронських в Комарному не зацікавиться вже, певно, ніхто — після того, як ним докладно „поцікавились” німецькі солдати у вересні 1939-го. Якщо відомо, що для вмеблювання львівської квартири пані Кароліна вибирала лише італійські меблі не молодші за XVI століття, можна лише здогадуватись, які скарби зберігалися в комарницькому палаці. Зараз туди страшно заходити: руїна.

Місцеві жителі після відступу німців 22 вересня 1939 року привезли графині те, що вдалося врятувати — папери та рукопис книги, яку пані професор готувала протягом восьми років.

Для довідки: Кароліні Лянцкоронській, останній в роду Лянцкоронських, пощастило жити в трьох сторіччях: ХІХ, ХХ та ХХІ. Вона народилася в 1898 році, а померла в 2002-му. Мала ступінь доктора філософії та мистецтвознавства, була видатним спеціалістом з італійського Ренесансу. 1934 року вона захистила докторську дисертацію в Львівському університеті, тим самим стала першою жінкою в Польщі, яка отримала науковий ступінь з мистецтвознавства, та першою жінкою, яка захистила докторат у Львівській alma mater. Після смерті батька отримала родинний маєток в Комарному, та проживала більше у Львові, на Зіморовича, 19. Протягом кількох років пані Кароліна викладала в Львівському університеті, аж поки не була звільнена в квітні 1940 р. Під час війни була в Польській Армії Крайовій та Червоному Хресті. У травні 1942 року Кароліну заарештовують в Коломиї. Потім — в’язниці Станіславова та Львова. Смертний вирок завдяки втручанню італійської королівської сім’ї замінили на відбуття покарання в концтаборі Равенсбрюк. Після звільнення в квітні 1945 року продовжила боротьбу — цього разу вже в Італії. Лянцкоронська покидає кар’єру науковця і всі свої сили присвячує польській науці та культурі. Залишки батьківської колекції живопису вона презентувала польським музеям. І Лех Валенса, і Олександр Кваснєвських намагалися вшанувати пані Кароліну орденом Білого Орла. Відповідала: „Орден за образи[1]? Це була б образа!”. 2000 року фонд Лянцкоронських виділив 14 000 дол. для музею східних культур у Золочівському замку.

Кароліна Лянцкоронська всім своїм життям давала приклад справжньому патріотизму та любові до Батьківщини. Схоже, нам ще вчитися цьому та вчитися. Інакше не бовваніли б в захаращених парках напівзруйновані палаци, а ангелів роботи Вероккіо не здавали б на брухт.

[1] Obraz – малюнок (польска).